Вода, Казки

У пошуках води або про магічні властивості дерев

Myszka ze zdziwieniem patrzy na dołek w ziemi

Промені ранкового сонця зігрівали схили пагорба, на якому розкинулось велике кукурудзяне поле. Легенький вітерець погойдував рівні рядочки рослин. Поле належало Мишці Терці, яка мешкала в нірці, викопаній у піску біля підніжжя пагорба. Як тільки сонячні промені зазирнули в нірку і торкнулися кожушка Терки, вона прокинулася, смачно потягнулася і відразу ж визирнула з хатини.

– Ну що ж, на небі немає ані хмаринки, сьогодні, мабуть, знову буде немилосердна спека! – засмутилася Мишка.

– Якщо й надалі не буде дощу, то не буде і врожаю. Навіть короткого дощику було б достатньо, щоб напоїти моє поле. Незважаючи на те, що день був прекрасним і Терку мали відвідати її друзі – Тола, Пола і Непосидько, – Мишка була невесела. Хоч вона й відклала собі трохи зерняток з минулорічного врожаю на «чорну годину», цього дня не снідала. Натомість схопила відерко і подалася до струмка.

– Якщо говорити про дощ, то коли він випадав останнього разу? – роздумувала вона, але не могла собі пригадати.

. – Напевно, дуже давно.

Коли дійшла до струмка, то побачила лише вузьку смужку каламутної води між похилим листям.

– Це не добре, що води в потоці стає все менше. Якщо так піде далі, то не буду мати чим поливати мою кукурудзу, – хвилювалася Терка. Мишка набрала води і повернулася на поле. Спочатку підлила найдрібніші рослини, і пересохла земля аж зашкварчала. На щастя, і від цієї мізерної порції води листя кукурудзи почало оживати і набувати належного кольору. Терка знову повернулася до струмка, відчуваючи, як сонце припікає все більше. Знову начерпала води і понесла на поле. І так цілий день… Але під вечір струмок обмілів настільки, що набрати хоч трішки води вже було неможливо. Наполегливо працюючи з самого ранку, Терка й забула про Толу, Полу і Непосидька. Повертаючись від струмка, побачила, що друзі уже чекають на неї біля її нірки.

– Привіт, Терко! – ще здалеку вигукнула Тола. – Привіт, люба Терко! Як довго ми не бачились! – загукали Непосидько і Пола. Мишка зраділа: як добре було побачити друзів після такого напруженого дня! Чашка чаю і щирі розмови з близькими завжди можуть підняти настрій.

Наступного ранку сонце знову розбудило Терку. Вона визирнула з нори і задумалася, що приготувати своїм гостям на сніданок. Але те, що вона раптом побачила, її дуже здивувало. Не могла повірити власним очам – хтось викопав якісь ямки на її полі!

– Непосидьку, це ти поробив ці діри в моїй кукурудзі? – спитала Терка Непосидька, що сидів неподалік її ділянки.

– Я? Звідки? Я думав, це ти їх викопала. – Непосидько був здивований.

Мишка підбігла ближче до поля, щоб уважно роздивитися на шкоду. Один, два, три… десять дір, наче вулканічні кратери!

– Не досить того, що моя кукурудза висихає, то хтось вирішив її повністю знищити! Ті діри пошкодять коріння кукурудзи, і вона вже точно всохне! – Мишка була дуже зла.

Тут вона побачила Дрозда, який намагався знайти хоч якесь зернятко у пересохлій землі.

– Гей, Дрозде! – вигукнула Терка. – Ти не бачив, хто поробив ці нори на моєму полі?

Дрозд на мить припинив пошуки їжі і підняв голівку: – Ні, не бачив. Я маю власні клопоти, – пропищав і продовжував клювати землю. Терка не могла заспокоїтись:

– Ніхто не має права так поступати! Я позасипаю ці нори і цілий день буду пильнувати своє поле! Пола, Тола і Непосидько кинулись їй допомагати. Разом копали і носили землю, поки не засипали всі ямки. Після спекотного і втомливого дня вони заслужили на відпочинок і швидко заснули глибоким сном.

przerażony kot patrzy w szkło powiększające, w którym widać ślimaka-olbrzyma

Наступного ранку Терка визирнула з нори: поле знову було вкрите численними дірами. Ба! Їх було навіть більше, ніж напередодні! А одна яма була така велика, що навіть Тола не могла через неї перескочити.

– Непосидьку, Толо! Ви нічого не чули вночі? – розгубилася Терка.

– А що таке? – спитав Непосидько, який ще не бачив побойовиська на полі Терки. – Знову щось сталося?

– Друзі, погляньте самі! – відповіла знервована Мишка. Вони підійшли і зблідли: дивних лунок було ще більше, ніж учора!

– Чому це хтось таке робить? – дивувалась Тола. – Якщо цей хтось так жартує, то це зовсім не смішно, – збентежилась Пола.

Коли друзі оговтались від шоку, Пола вирішила запитати маленького Джмелика, який пив сік з великого польового хвоща:

– Перепрошую, пане Джмелику! Хтось знищив поле нашої подруги Терки! Ти когось тут бачив чи, може, щось чув? Цих розбишак  бути багато, бо ніхто сам не зміг би накопати стільки ямок!

Джміль похитав головою: –Ні, ні, не скажу… Я пообіцяв не розповідати… Більше нічого мене не питайте! – загудів і зник, перш ніж друзі встигли щось відповісти.

Минуло немало часу, поки Терка трохи заспокоїлась, щось подумала і сказала сама собі: – Вони не перехитрять мене! Я їм ще покажу! Вона почала нюхати землю навколо викопаних ям своїм чутливим мишачим носиком. Через якийсь час помітила дивні маленькі рівчики. Ще дивніше, що вони вели до городу її сусіда!Терка ніколи не була у нього, бо, чесно кажучи, трохи боялася. Сусідський город виглядав диким і запущеним. І, крім того, постійно якийсь галас лунав звідти! Коли Терка чула дзижчання комах і дивне цвірінькання, воліла за краще триматися власної ділянки.

– У мене ідея, – озвався Непосидько. – Може, сховаємося за цими кущами та камінням? Почекаємо до ночі і подивимось, хто риє ці ямки! Як ви на це?

Друзі погодились: це був чудовий план! Але нічого незвичного тієї ночі не було. Терка, Пола, Тола й Непосидько мусили бігати по колу, стрибати і шипати свої лапки, щоб не заснути. На жаль, вранці сон таки зморив їх. Раптом якийсь гучний поштовх розбудив Толу!

– Ааааа! – почулося з однієї діри. Не чекаючи друзів, Тола побігла на той звук.

– Ааааа! – цього разу закричала вже Тола. У сірому ранковому тумані з діри з-під землі виповзло щось страхітливе. Це створіння мало одну ногу і величезні очі, розташовані на вусиках. Було таке велике, як і сама Тола!

Непосидьку! Поло! Терко! Допоможіть! Це якесь чудовисько! Величезний монстр! – Тола закричала з усіх сил.

– Де? Де тут монстр? – запитало чудовисько і почало озиратися навколо. – Як це де? Адже ти і є чудовисько! – Тола з переляку аж почала заїкалася.

Загадкове створіння витягло дзеркало, глянуло на себе і каже: – Ну, багато чого про мене можна сказати, але це ще не означає, що я чудовисько! О, я забув… Тепер зрозумів, чому ти налякалася! Ти подумала, що я такий великий, але насправді це просто фокус. Чудовисько почало сміятися:
– Краще заглянь собі під ноги, сюди, у мою нору.

Тола, а за нею решта друзів, які щойно вискочили зі схованки, поглянули туди, куди веліла їм дивна істота. Вони побачили дерев’яну дошку на колесиках і на ній палицю з великим побільшуваним склом. На вершку палиці сидів ніхто інший, як… Слимак-равлик! Він чемно назвав себе: «Моє ім’я – Тик!».

З першого ж погляду можна було переконатися, що Тик – дуже працьовитий равлик, бо мав з собою все необхідне для роботи. На вусиках носив дивні окуляри. До його мушлі причеплені свердло і молоток.

– Ти справді мене злякалася? – Равлик все ще посміхався.

– Вибач. Я побудував цей візок з високою палицею і побільшувальним склом, щоб ніхто не наступив на мене. Завдяки цьому винаходу виглядаю, як великий красивий равлик! – похвалився він і поправив метелик-краватку, зав’язану поверх комбінезона.

– Равлику, то це ти висвердлюєш дірки на моєму полі?

– Як тобі не соромно? – сердито запитала Терка. – Через тебе вся моя кукурудза всохне!До того ж розпушування ґрунту – справа мишей!

– Так, це я, – признався Тик. – Але мушу сказати, що теж дещо знаю про копання та розпушування ґрунту, хоч у мене нема таких лапок, як у тебе,– гордо додав він і показав на щось, що лежало біля нього. Тільки тепер Терка побачила предмет, схожий на залізну руку. Це, безумовно, був ще один винахід Тика. Поруч стояли возики із саджанцями кущів та дерев. Терка вибухнула гнівом:

– То ти хочеш тут садити дерева? Хіба не знаєш, що їхнє коріння вип’є всю воду і нічого не залишиться для моєї кукурудзи?!

– Але Терінко, мила! Не гнівайся! Я якраз намагаюся тобі допомогти, а не нашкодити! – вигукнув Тик. – Знаю, що, як і всі польові миші, ти любиш зерно і пишаєшся своїми врожаями. Але подивися на це з іншої точки зору. Твоє поле постійно пересихає, а коли йде дощ, вся вода стікає по схилу вниз. Вона не всмоктується у випечену сонцем землю, а біжить собі між рядами кукурудзи аж до підніжжя пагорба. У полі не ні краплі. Як тоді виживе кукурудза? Дуже скоро вона жовкне і в’яне.

– Але ж чому ти хочеш садити тут дерева? Знаєш, скільки води вони потребують? Вип’ють із землі всю вологу, яка в ній залишилось. Навіть коли піде дощ, дерева заберуть і цю воду собі також!

Sowa, pies, kot, ślimak i myszka stoją za wzgórzu i wpatrują się w horyzont

– Якраз навпаки! Дерева будуть утримувати воду в грунті! Зараз я покажу тобі… Але, будь ласка, спочатку витягніть мене з цієї нори, – попросив Тик.

Коли Пола, Тола і Непосидько витягли Тика і його спорядження наверх, равлик сів на один зі своїх возиків і запросив Терку приєднатися до нього. Після хвилини вагань Мишка стрибнула на візок і равлик підвіз її до найближчого дерева біля свого городу. Тик почав рити землю під деревом. Через деякий час він попросив Терку підійти ближче.

– Земля таки волога… але як це можливо? – здивувалася Терка, коли лапкою торкнулася ґ рунту під деревом.

Дерева своїм листям можуть поглинати воду і з повітря, – пояснив Тик. – А коріння вбирає воду з ґрунту, насиченого дощовою водою. Найменші корінці утворюють крихітні тунелі глибоко в землі. Вода просочується в них і там залишається. Коли ж настає посуха, то дерева можуть черпати вологу з цих рятувальних «комірок».

Тола, Пола і Непосидько погодились з Тиком. Вони чули про позитивний вплив дерев на вологість ґрунту ще до того, як відвідали Терку.

– Але це ще не все! – мило усміхнувся Тик. – Дерева можуть  набагато більше. Я покажу тобі! Вони заїхали у сад равликів. Мишка зіскочила з возика, глибоко вдихнула свіже повітря і з цікавістю озирнулася навколо. Ділянка була вся у деревах, чагарниках, плетиві дивовижних рослин. Терка оглядала грядки з гарбузами, картоплею, огірками, кукурудзою, буряком, горохом, а також полуницею та травами. Від гудіння сотень комах у неї запаморочилася голова. Серед саду стояв гарний дерев’яний будиночок із зеленим дахом. Це була студія Тика.

Яким чином я можу тут так вільно дихати і не відчувати спеки? – здивувалася Терка.

– Це завдяки деревам та іншим рослинам, – пояснив Тик. – Вони створюють густі тіні і свіжу прохолоду.

Равлик повів Терку ще глибше в сад. Там був невеликий ставок.

– Ого, скільки води! – захоплено вигукнула Мишка. – Вода всюди!

– Ну, нам, равликам, постійно потрібна вода і прохолода, – зізнався Тик. – А незабаром біля нас з’явиться ще один ставок, і тоді води буде достатньо і для поливу твоєї ділянки, – загадково додав він.

Uśmiechnięty ślimak Tyk

Тільки тепер Мишка зрозуміла, що Тик викопав ямки на її полі не лише для посадки дерев. У тій частині пагорба, що була найближча до її городу, отвір був достатньо великим, щоб розмістити ще один такий же ставок. І зробив це Тик для того, щоб поле Терки не пересихало…

Як тільки равлик зрозумів, про що думає Терка, він аж почервонів від задоволення. А це справжня радість для нього!

– Ну, я подумав, – почав він пояснювати, – що повинен зробити щось корисне не лише для свого саду, а й для твого поля. Ти знаєш… Тик сором’язливо заховався у своїй мушлі.

Терка оглянула сад, обнюхала всіквіти і думала про їх корінчики, яким ніколи не бракує вологи.

Нарешті покликала Тика: – Равлику, не ховайся від мене! Якщо те, що ти задумав,  правдою, то просто повинен був сказати про це мені раніше, – мовила зворушено.

Тик несміло висунув голову зі своєї мушлі:

– То я можу продовжувати садити дерева на твоєму полі?

– Звичайно! Я тобі допомагатиму. І впевнена, що й мої друзі радо візьмуть у цьому участь. Тик вирішив повністю вийти зі своєї схованки. Широка усмішка розлилася на його обличчі. Нарешті Терка зрозуміла і послухала його! Він розповів їй про водойми, ділянки та стежки, викладені зі старої кори. Равлик навіть запропонував розділити одне велике поле кукурудзи на кілька менших ділянок з різними овочами – кукурудзою, картоплею та буряком. Він також порадив Мишці між тими грядками посадити кущі або посіяти траву, завдяки чому вона захистить своє поле від пересихання. У Тика було стільки ідей! А що Тола, Пола і Непосидько? Вони були в захопленні не тільки від того, що у них з’явився новий друг, який вирішив допомогти Терці у боротьбі із посухою, але й тому, що дізналися стільки корисного…

Казка створена в рамках проекту «Kids for Eco-Action», що фінансується Вишеградським фондом. Партнерами проекту є Інститут прикладної екології «Дафне» (Словаччина) та Ліпка (Чехія).

Пост створено в рамках проекту, співфінансованого Польсько-Американським Фондом Свободи в рамках програми RITA – Transitions in the region, яку реалізує Fundacja Edukacja dla Demokracji (Фонд Освіта для Демократії).

Подібні

Залишити відповідь