Казки, Мир та справедливість

Рука допомоги або про різні способи як допомогти

zwierzaki pakują przesyłki

– Приймаємо ковдри, ковдри…

Готуємося до відправлення!

– Твій спальник рятує життя,

Зігріє дітей на світанку!

Такі вигуки доносилися з різних куточків Лісової Галявині. Пройдисвіт, який прийшов сюди на ранкову гімнастику, дуже цікаво озирався навколо. Він не уявляв, що відбувається навколо, звідки ця незвична метушня. Час від часу хтось приносив якусь ковдру і віддавав її Пані Білці чи Пану Ведмедю.

– Гей, Непосидьку! Як я радий, що ти прийшов! Ти приніс ковдру чи спальний мішок? Це був голос Толі. Через хвилинку з-за купи різнокольорових, смугастих та картатих пакунків Пройдисвіт побачив свого друга.

– Тола? Ти тут? Що ти тут робиш? – запитав він, вочевидь, здивований видом подружки, яка складає одну кольорову ковдру  на іншій.

– Адже я писала тобі кілька разів, щоб ти прийшов і допоміг нам. Від учора я волонтерка, – сказалаТола з явною гордістю. — Я збираю ковдри для дітей із Серії… тобто Сирії, такої країни, яка знаходиться далеко від нас.

– Волонтерка? Діти з Сирії? Для чого їм потрібні ковдри? – здивовано запитав Непосидько.

– Як це: для чого? – у свою чергу здивувалася Толя. – У Сиріїї зараз йде війна, велика війна. Дуже багато людей загинуло. Багато дітей залишилось без даху над головою. Їм ніде жити. Через цю війну багатьом сім’ям довелося втекти. Ти не чув про це? Тисячі людей тікають із Сирії та шукають притулку в інших місцях. Навіть такі маленькі діти, як ми, повинні пройти сотні або навіть тисячі кілометрів, щоб знайти новий, безпечний дім. Бідні малечі!

– О ні, це звучить погано, – занепокоївся Пройдисвіт, – але як це стосується ковдр?

–  Уявіть собі, що вам доводиться раптово встати серед ночі і втекти з дому. У такій ситуації беруться тільки найнеобхідніші речі. Холодильник, ліжко чи стіл ніхто не бере. І тільки колихтось опиниться в безпечному місці, думає про те, скільки речей йому потрібно для такого нормального життя. Тому що всі мають право на безпечне, власне житло, чисту воду і харчування, – пояснила Тола.

wiewiórka

–  Тому Тола разом з іншими волонтерами допомагає нам у зборі ковдр для дітей, які прибули до безпечних місць – табору, підготовленого для людей, які тікають від війни, тобто для біженців. Таких таборів збудовано багато: вони в горах, в пустелі, біля моря – всюди, куди потрапляють люди, які потребують притулку. Табір, якомуми хочемо допомогти, знаходиться в пустелі. Вдень він тамдуже спекотно, але вночі — ночі дуже холодні, – пояснила Непосидькові з посмішкою Пані Білка, яка підслухала розмову, тримаючи в руках чергову партію спальних мішків.

– Саме так. А Фатьма, моя подруга, з якою я колись обмінювалися листівками, допомагає там на місці. Нещодавно написала, що їм потрібні ковдри, щоб діти не мерзли вночі. Тому ми організували збір. І так. – рішуче заявила Тола.

Непосидько був збентежений новиною. Сирія, війна, діти, що тікають, збір ковдр і спальних мішків, проживання в спеціальних таборах… Він не зовсім зрозумів усе, про що говорили Тола й пані Білка. Але побачивши ентузіазм, який панує на Лісовій Галявині і залучення, він вирішив підтримати свою подругу. До кінця дня він допомагав Толі складати ковдри й упакувати їх у великі картонні коробки.

obóz uchodźców w nocy

Коли настав вечір і тваринки збиралися йти додому, прийшла Пола.

– Слухайте, а чому б нам не відвідати Фатьму в таборі для біженців? Завдяки цьому ми самі побачимо, чи зможемо ще якось допомогти дітям із Сирії… – невпевнено запитала вона.

Полі не довелося довго чекати відповіді. Друзі стверджувально підморгнули один одному й сховалися за одну з веж з ковдр. Пола дістала свій чарівний компас і прошепотіла:

– Все, що добре,

все, чого ми не знаємо

нехай з’явиться зараз,

тому що ми на це чекаємо…

Ми хочемо дібратись у  табір для сирійських біженців в пустелі в Йорданії!

Світ завертівся і незабаром друзі опинились посеред табору, де жили сирійці.

– Брр… Як тут холодно! Толя здригнулася. – Справді, в пустелі вечорами прохолодно. Бррр… Сподіваюся, ми скоро знайдемо Фатьму — додала вона, цокаючи зубами.

namiot uchodźców, rodzina karakali kładzie się do snu

Ми вже знайшли! Дивіться! — закричала Поля і пішла до намету,який стояв навпроти друзів. Стоячи, вона закричала вголос – ءاسم ريخلا! [читаємо як Маса Альхайр, що означає арабською: добрий вечір] Це намет Фатми?

– Dobry wieczór! –  odpowiedział radosny głos! – Ojej, to wy??!!! – Mała Karakala nie mogła uwierzyć własnym oczom. Przed jej namiotem stała Pola z przyjaciółmi. –  Ale się cieszę! Jesteście naszymi pierwszymi gośćmi w obozie! Wchodźcie, wchodźcie, na zewnątrz jest już ciemno i zimno.

– Добрий вечір! відповів щасливий голос! – Ой, це ти??!!! Маленький Каракал не повірив своїм очам. Поля та її друзі стояли перед її наметом. – Я такий щасливий! Ви наші перші гості в таборі! Заходьте, заходьте , надворі вже темно й холодно.

– Доброго вечора, — ввічливо привітались наші мандрівники.

– Ой… у тебе якась вечірка, ми тобі заважаємо?! – спитала Тола, здивована велокою кількістю людей.

–  Ха-ха-ха! Це не вечірка Це домочадці – сказала, сміючись, Фатьма – це мої брати і сестри, двоюрідні брати, мати, батько, дядько і бабуся. Всього нас десять. У таборі важко мати власний будинок чи намет. Так ми живемо разом. У бкдь-якому разі, так ми почуваємося безпечніше, – додала вона.

Пола пояснила подрузі, як і чому вони тут. Незабаром настала ніч і всі троє відважних мандрівників, Фатьма та її родина каракалів спокійно заснули в таборі. Було тісно і трохи прохолодно. Толя, Поля і Пройдисвіт, як гості, отримали від родини велику ковдру. Єдину у їхньому наметі.

Fatma rozdaje ciasteczka

Наступного дня, на світанку, Тола, Пола та Непосидько вийшли з намету разом із Фатьмою. Фатьма отримала повідомлення, що до табору наближається понад тридцять сімей. Вона хотіла привітати найменших дітей і допомогти їм пристосуватись у таборі. Вона знала, що після такої тривалої подорожі малечі будуть втомлені і налякані. Деякі будуть поранені або хворі. Важливо, щоб кожен міг відчувати підтримку з самого початку.

Коли вони підійшли до воріт табору, там були перші сім’ї, які входили. Дорослі повинні були показати всі документи, підтвердити, звідки вони приїхали, скільки у них дітей, скільки часу займала дорога та багато іншого. У цей час діти спокійно чекали перед адміністративною будівлею.

–  Привіт, ласкаво просимо до табору біженців в Йорданії, — сказала Фатма, вітаючи дітей, які чекали біля будівлі. Але ніхто не встав, не привітався, навіть не глянув на Фатьму! Усі тварини сиділи на сходах і робили вигляд, що нікого не бачать і не чують.

–  Я знаю, що ви втомилися, що пройшли довгий шлях. Я теж знаю що ви трохи боїтесь, бо з вами сталося багато поганого. Тут ви в безпеці. Моя мама приготувала для вас маамула – смачне печиво. Будь-ласка, частуйтесь, — спокійно сказала Фатьма.

Діти вперше поглянули на Фатьму. Наймолодший навіть трохи посміхнувся, але відмовився вставати без дозволу батьків.

– Хаді! Лалі! Ця дівчина з табору, вона волонтерка і допомагає  нам, ви можете грати з нею, якщо хочете! Батько одного з дітей кричав у вікно, спостерігаючи за метушнею.

Почувши згоду батьків, малюки кинулися до печива.

– Ой, як смачно, — вигукнув маленький Даніель! – Я не пам’ятаю, коли я їв печиво!

– Моя бабуся робила таке печиво. Нам, ням – повторила маленька Каракалка.

Діти вперше почали посміхатися. Багато днів вони їли лише млинці, а іноді й тушковані овочі. Після такої тривалої подорожі із Сирії у їхніх батьків було дуже мало грошей. Їх не витрачали на фрукти чи солодощі, бо вони дорогі. Печиво було розкішшю. Тому жодна крихта не впала на землю. Усі ласощі були з’їдженідо найменшого зерна.

Fatma rozmawia z jeloniem i wskazuję na jego chora łapę

Друзі зраділи, побачивши як діти поволі починають відчувати себе комфортно. Увагу Толі привернула маленька Кізочка. Вона сиділа збоку, незважаючи на спеку, була у куртці і шапці, і нічого не говорила. Вона також не частувалась печивом.

– Привіт! Ця маленька Кізочка то чиясь сестра? – запитала Тола.

– Вона? Ні. Але вона з нами уже три дні. Напевно, вона німа, бо нічого не каже. — сказала Саренка.

– А його батьки в середині? — запитала Фатьма.

– Ні ні. Вона без батьків.

Як це: без батьків? — здивовано запитала Толя. — Вона їде з вами вже три дні без батьків, а ви її навіть не знаєте?

– Мабуть, вони загинули, — сказало Оленятко, поїдаючи крихти печива. – Вона хотіла йти з нами, то йшла. Ми давали йому вечорами спальний мішок, а батьки ділились їжею. Але вона ніколи нічого не казала.

Непосидько здригнувся. Він щоразу усвідомлював усе більше і більше, що на війні відбувається багато зла. Він здогадався, що в якийсь момент дитина звикла бачити зло. Однак, щоб захистити себе від болю чи суму, вона робить вигляд, що взагалі не помічає цього. Те, що батьки безмовної дитини загинули, стало частиною повсякденного життя для Оленятка. Він бачив багато таких дітей у Сирії. Непосидько вирішив діяти.

– Гей, малюче, як себе почуваєш? – спитав Непосидько, але маленька Кізочка навіть не поглянула на нього.

– Гей, — махнула рукою Фатьма, — чи тобі щось болить? Ти хвора? – вона запитала.

Кізочка злякано подивилася на неї. Нічого відповіла. Після хвилини мовчання вона показала на ніжка. Фатьма, не чекаючи, побігла до лікаря. Через деякий час вона повернулася з Пані Лікаркою.

–  Доброго дня, Кізочко. Я чула, що у тебе болить ніжка. Можу я на неї подивитись?

Кізочка злякано подивилася на Пані Лікарку, але підняла шарф. Під шарфом була велика і трохи брудна рана. Очевидно, вона не загоювалася належним чином.

karetka czeka na jelonka, Fatma go uspokaja

– Нам потрібна добре оглянути цю рану. – сказала Пані Лікарка – Я викликаю швидку і ми підемо в лікарню. Чи є з Кізочкою її батьки або родичі? — запитала вона дітей, які сиділи поруч із маленьким пацієнтом. Діти лише хитали головами.

–  Люба, не бійся, — лагідно сказав Пані Лікарка Кізочці. Ти в хороших руках. Ми подбаємо про тебе якнайкраще.

Пані Лікарка показала Кізочці двері швидкої допомоги. Проте, дитинча сховалось під ковдру і відмовилось йти. Кізочка боялась піти від дітей, з якими провела останні три дні, і від Фатьми, яка пригощала смаколиками. Раптом вона поглянула на Фатьму і запитала:

Ти можеш піти зі мною? Я так боюся! – попросило дитинча.

Фатьма без вагань дала Кізочці лапку. Вони удвох увійшли до авто швидкої допомоги, міцно тримаючись. Малюк пройшов дуже важкий шлях. Він втратив батьків і мусив довго піклуватися про себе сам. Він втратив довіру до всіх. Усміхнена, добра Фатьма, яка пропонувала домашню випічку, була першою, хто нагадав йому про власний безпечний дім.

Решту дня Тола, Пола та Непосидько провели в таборі. Вони побачили, де набирати воду та де біженці отримують їжу. Також вони дізнались що, окрім ковдр, не вистачає в таборі. Після того, як наші друзі повернулись додому, вони вирішили допомагати такім діткам як Кізочка. Побачивши вчинок Фатьми, вони зрозуміли, що іноді достатньо невеликого жесту, іноді тільки присутності, розмови, щоб допомогти.

Можливо, ви також допоможете таким дітям, як Кізочка?

Можна збирати ковдри або їжу. Можна створити красиву виставку і провести аукціон для батьків чи дідусів і бабусь, а гроші пожертвувати дітям-біженцям. Ви напевно знайдеться багато чудових ідей, як можна допомогти Фатьмі і Кізочці.

Казка доступна за ліцензією Creative Commons. Attribution 4.0 International. Певні права захищено CultureLab Foundation та вищезгаданими авторами. Робота була створена в рамках польської програми співробітництва в галузі розвитку, яка здійснюється через Міністерство закордонних справ Республіки Польща у 2018 році. Будь-яке використання роботи дозволено за умови дотримання вищезазначених інформацій, включаючи інформацію про використану ліцензію, про правовласників та про програму співпраці у розвитку Польщі.

Видання співфінансується польською програмою співробітництва у розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Публікація виражає лише точку зору авторів і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

polska pomoc

Питання до уважного слухача

  1. Куди потрапили маленькі мандрівники цього разу?
  2. Для кого і навіщо Толя разом з іншими волонтерами збирала ковдри?
  3. Що змусило дітей зв’язатися з Фатьмою?
  4. Під час війни діти втрачають не лише безпеку, а й близьких і найнеобхідніші речі. Чи можете ви назвати, що чи кого втратили маленькі герої казки внаслідок війни?
RITA Logo H Podstawowe

Пост створено в рамках проекту, співфінансованого Польсько-Американським Фондом Свободи в рамках програми RITA – Transitions in the region, яку реалізує Fundacja Edukacja dla Demokracji (Фонд Освіта для Демократії).

Подібні

Творча праця «Веселка з рук допомоги»

Гра «Людський вузол»

Мудрий слон. Про енергію сонця та вітру.

“Вітер віє…” – гра про суспільство