– О ні! Тільки не це! – засмутилась Ліа, відстрибуючи від палаючої ковдри.

– Пожежа! Пожежа! — крикнула Тола.

– Спокійно, спокійно, Тола. Вже біжу по відро з водою! Хлюп і немає проблеми!

Ліа тривожно пояснювала, намагаючись загасити вогонь.

Молода левиця схопила відро, хлинула водою і вогонь фактично швидко загасився. Однак дим і крик не залишилися непоміченими для матері левиці. Мама Лії миттєво зазирнула в хатину.

– Дівчата, з вами все добре? – спитала вона стурбовано, уважно оглядаючи всередині.

– Так, мамо, я вже все опанувала, –  чемно кивнула Ліа, водночас махнувши лапою, щоб прогнати клубок диму.

– Ліа, ти знову запалила гасову лампу без нашого дозволу? — серйозним тоном запитала мама.

– Ууу… так, мамо… ми хотіли почитати книжку, а вдома вже темно… – зізналася зніяковіла донька.

– Через ці книжки колись хату спалиш! Краще дивитися на зірки, а не постійно читати, – обурився тато і з’явився з-за порога.

Два літні тижні Тола мала провести у своєю подруги, з якою познайомилася через обмін листівками.

Ліа жила в красивому танзанійському селі посеред кратера старого вулкана Нгоронгоро. У кратері також мешкали зебри, антилопи гну і жирафи. Нгоронгоро розташований далеко від міської суєти. Тут немає електрики. У розетках немає току, не можна ввімкнути світло, коли темно. Якщо хтось хоче ввечері почитати книгу, він запалює гасову лампу. На жаль, гасові лампи дуже погані. Мало того, що вони смердять, вони ще й небезпечні для навколишнього середовища. Також вони можуть бути небезпечні для тих, хто їх використовує!

Проте, що має зробити дівчинка, яка хоче почитати книгу перед сном?

Наступного дня, з самого ранку Ліа і Тола мали готовий план. Вони вирішили втекти до старого мудреця, який був далеко в самоті. Старий мудрець – найстаріший слон у Нгоронгоро. Мабуть, він знає відповідь на кожне питання. Дівчата вирішили перевірити, чи вміють вони безпечно читати книжки вечорами.

На світанку вони вибігли з хати. Менш ніж через годину вони прибули до місця, про яке Ліа лише чула від своїх батьків. Слон розлігся серед високої трави. Здавалося, він все ще спить.

– Доброго ранку, слоне! — невпевнено крикнула Ліа.

Слон не почув. Не встигла молода левиця повторити привітання, як фламінго, що сидів прямо біля вуха слона, повторив її.

– Слон Барнабо! Великий слоне! Сюди прийшла малеча!

– Малеча?? Я не малеча, я Ліа, – виправила фламінго Ліа. Однак, побачивши, що слон Барнаба відкрив одне око і кліпнув, вона відмовилася від наміру дискутувати з фламінго. Вона відразу перейшла до справи. – Слоне, доброго ранку, у нас є проблема. Я люблю читати та пізнавати нове. Проте, протягом дня я не маю часу на це. Вечорами, щоб щось почитати, доводиться запалювати гасову лампу – а вона є небезпечною, і …

– Небезпечну лампу! Вона запалює лампу! Буде пожежа! Нехай молода левиця тримається від нас подалі! — крикнув фламінго, підозріло глянувши на гостей.

– Але ж я не прийшла зробити пожежу! – Ліа махнула в напрямку фламінго лапою, наче відмахувалася від комара. – Я просто тут, щоб дізнатися, чи є спосіб зробити так, щоб вдома було світло вночі? Чи є якийсь інший спосіб увімкнути світло, ніж запалити гасову лампу?

Слон Барнаба довго мурчав. Потім кілька разів позіхнув. Нарешті повільно й сонно він відповів:

– На самій вершині нашої країни є село, яке не виробляє вихлопних газів. У селі виробляють енергію сонця. Вдень сонячна батарея збирає енергію, а вночі віддає.

– Ой-ой! Енергія сонця? А як потрапити і цю країну?

Слон знову позіхнув, помахав вухом і відповів:

– Потрібно минути поселення Коптюхів, і далі потрапите до Сонячних Зухів.

– Поселення… Поселення Коптюхів? — невпевнено запитала Ліа? – Але де це поселення? Ніколи про нього не чула…

Нажаль, відповіді вона не дочекалась. Слон і його товариш фламінго заснули після обіду.

– Ну, мало вони нам допомогли, – розпереживалась Тола.

– Можливо, ні, але… але ти знаєш… Мені здається, я знаю, що таке поселення Коптюхів! — радісно вигукнула Лія. – Увечері здалеку завжди видно, як здіймається темний дим. Мої батьки якось сказали, що це Коптюхи, які забруднюють повітря. Йдемо туди!

Дівчата побігли в сторону до Коптюхів. Вони минули зграю фламінго, що гуляли біля озера та антилоп гну, що шукали соковиту траву. Нарешті, ближче вечора, вони підійшли до місця, оповитого густим димом. Вдалині було видно різнокольорові вогники, вкриті туманом. Також була дуже гучна музика. Підійшовши на кілька метрів, вони побачили, що в кожній хаті світло! Навіть вулиці були освітлені ліхтарями. Мешканці розмовляли по телефону та слухали радіо.

–  Ой, як тут світло! І електрика є у всіх! – з захватом вигукнула Ліа, яка ніколи стільки вогнів вона ще не бачила.

– Так, якби не дим і не сморід вихлопів, тут було б непогано, – зізналася Тола.

При кожному будинку працював генератор енергії. Генератори спалюють бензин або нафту, завдяки чому вони виробляють електроенергію. Нажаль, вони також виробляють багато шуму та вихлопних газів.

Не встигли дівчата пройти крізь в’їзні ворота до поселення, як несподівано в ньому з’явилася гієна, завішана лампами.

– Привіт-привіт – з попелом дим! Ласкаво просимо до Світлого Поселення, яке дехто називає Коптюховим. Хі … хі … хі … Я не знаю, чому вони нас так називають, – додала гієна, хіхікаючи.

Однак для власної безпеки одягніть маску.

Гієна одразу дала Лії та Толі маски проти смогу.

— Дякуємо! – відповіли дівчата чемно. — Але навіщо нам ці маски?

— У нас у Поселенні є мільйон вогників. Ми живимо все енергією від спалювання нафти. Нафта виділяє багато диму. Як говорить наш девіз: Світло світить, музика грає, тільки дим з повітря не зникає! Хі … хі … хі … – знову захихотіла гієна, вскочивши в освітлений квадроцикл. Зникаючи в задимленому Поселенні, вона додала: – Не звертайте уваги на висип чи головний біль, що з’являється. Через кілька днів організм звикне до місцевого повітря.

Дівчата одягнули маски та пішли оглядати поселення з меншим ентузіазмом. У них дуже швидко почали сльозитися очі, час від часу дівчата кашляли. В Поселенні, мабуть, було красиво. Мабуть. Досить швидко дівчата знайшли бібліотеку. Вони були дуже раді її бачити. Бібліотекарка з гордістю повідомила, що місяць тому сюди привезли сотню книжок з усього світу! Ах, які вони були різні! Тонкі і товсті, серйозні й смішні, з Європи, Америки чи Азії.

На жаль, Ліа і Тола швидко зрозуміли, що тільки бібліотекарка і тепер вони знають про цю радісну новину. Багато тижнів ніхто не відвідував бібліотеку. Коли ввечері у них боліли голови від диму й шуму, вони розуміли, чому ніхто не хоче читати книги.

– А-а-а… е-е-е… Ліа, нам краще піти звідси, поки ми не задихнулися! Шукаємо… а-а… е-е… Соняних… е-е-е… е-е… Зухів, – прохрипіла Тола.

Ще до заходу сонця, без особливого жалю, дівчата покинули село і продовжили шлях. Вони провели ніч далеко від Копчтюхів, спостерігаючи за зірками на безхмарному небі.

— Знаєш, Толо… — задумливо прошепотіла Ліа. – Якщо нам вдасться знайти чисту енергію, єдине, за чим я буду сумувати, це вид тисячі зірок на небі.

Ліа мала рацію. Ніде в світі зірки не видно так чітко, як в пустелях і тут… в її Нгоронгоро. Штучне світло ліхтарів на вулицях і в будинках спричиняє те, що зірки набагато, набагато гірше видно.

На світанку дівчата продовжили подорож. За кілька годин ходьби вони перетнули високі трави. Пройшли повз густо насаджені дерева акації. Вони прибули до красивої, невідомої місцевості, в якій було розташоване зелене поселення.

– Ой, як же гарно! – крикнула Тола від захоплення.

Поселення було насправді гарне, все в зелені. Між акацією і травами виділялися алеї з ліхтарями у формі сонця.

На відміну від Поселення Коптюхів, тут не було ні диму, ні шуму.

– Доброго ранку, дівчата. Я бачу, що ви не звідси, бо не маєте сонячного намиста, – звернулась до них пані Жирафа, поліціянтка в селі. Вона дістала з сумки сонячні намиста й простягла їх Толі й Лії.

– Одягніть по одному. Це захистить вас.

– Тут небезпечно? — здивувалася Ліа.

– Звичайно, ні. Ми всі допомагаємо один одному в Сонячному Зухові. Ми як одна велика родина. Але коли настає вечір, усе стає набагато гірше. Якщо у вас немає ліхтарика чи сонячної лампи, ви можете заблукати або провалитися в яму. Ви будете менш помітні для велосипедистів. Вночі хтось може вас не помітити. Колись, коли не було освітлення, діти боялися гуляти вночі. Вони боялися, що з ними може статися щось погане. Тепер, завдяки сонячним лампам, набагато безпечніше.

– А… звідки ви берете енергію для цих ламп? Я не бачу генераторів електроенергії.

– Генератори? Ви їх тут не зустрінете! Ми використовуємо тільки чисту енергію!

По-перше, на кожній лампі є сонячні батареї, які перетворюють енергію сонця в електрику. Недалеко звідси є два вітряки. Вони виробляють енергію з вітру. Направляють її до школи та лікарні. У кожній родині на даху є сонячні панелі, які дають енергію домівкам. Також у кожного мешканця є своє сонечко на рюкзаку, сумці чи просто такому намисті, яке ви отримали. Сонце заряджає їхні батареї вдень, а вночі вони віддають енергію у вигляді світла.

– Ой-ой… це означає, що вночі можна читати книжки з такою лампою?

– Звичайно! Енергії, яка згромаджується протягом дня достатньо, щоб освітити все, що ми хочемо!

– А від цього не йде дим і сморід, як у Поселенні Коптюхів? — запитала Тола.

Перш ніж Пані Жирафа встигла відповісти, з-за її спини почувся крик:

– Сонячна енергія, зелена енергія, нехай малеча знає, що сморід переможемо!

– Фламінго! – засміялась Тола, не тільки почувши, але й побачивши, як старий фламінго вилазить з-за шиї жирафа.

– Люблю сонце, люблю вітер, прийшов перевірити як у подорожніх справи! – підморгнув їм фламінго.

Ліа отримала від Сонячних Зухів кілька ламп і сонячних батарей, щоб поставити їх на даху будинку. Наступного ранку фламінго провів дівчат до їхнього села. Протягом усієї подорожі він говорив вірші і розповідав про чудеса природи, про те, як зелена енергія – тобто енергія, яка виникає від вітру, води, сонця чи біомаси, полегшує життя поселенців.

Досі в багатьох місцях Африки не було електрики. Зелена енергія багато чого змінює в повсякденному житті. Коли Ліа повернулася додому, вона освітлила свою кімнату сонячною лампою. Вона подарувала школі найбільшу лампу. За короткий час, побачивши, що сонячна енергія працює, жителі почали встановлювати батареї на дахах будинків, шкіл і лікарень.

А чи ви вдома, в садку чи школі використовуєте сонячну або вітряну енергію?