Sowa, kot i pies patrzą z niepokojeniem na fokę, która zaplątała się w sieć rybacką i plastikowe śmieci

Літо поволі добігало кінця.
Непосидько, Тола і Пола сиділи на пляжі і насолоджувалися останнім теплом. Вони занурювали лапки у пісок, уявляючи себе русалками. Пересипаючи пісок, вони час від часу знаходили якісь «скарби».

– О! Дивіться, кришечка! – радісно вигукнув Непосидько. Він підкинув її, кришечка високо злетіла у повітря і приземлилась просто на новий русалчин хвіст Толи. Не минуло й хвилини, як Тола знайшла стару лопатку. Вона одразу ж заходилась загортати в пісок хвіст і лапи Непосидька.
– Тепер ти вже не вийдеш. Залишишся на пляжі назавжди! Я тебе замурувала! – пожартувала Тола.

– А то що таке, ні ! – Непосидько підскочив, легко вивільнивши ноги з піскового полону, швидко повернувся до Толи, щоб оббризкати її водою. Та підхопилась і почала втікати.

– Не доженеш мене! – вигукнула.

– А я тебе таки зловлю! Побачиш!

Песик весело стрибав через піщані горбочки і наздоганяв Кицю. Відстань між ними зменшувалась, песику залишалось тільки простягнути лапку, щоб спіймати подругу. Раптом Непосидько зачепився за щось тверде і… бум! Упав і розпластався на увесь зріст.

– Ойо-йой! А-у-у-у! А це що таке? – скрикнув Песик. – Як боляче!

Він потрапив лапкою у порожню банку з-під арахісу. – Я поранився! Ну хіба можна так смітити? Адже цей пляж схожий на величезний смітник! Кришка, лопатка, ще й ця банка! Непосидька вже перестало забавляти сміття, розкидане на пляжі. Кульгаючи, він повернувся до Поли. І тільки збирався спокійно полежати, як раптом Сова схопила їх за лапи і потягнула донизу.

– Ховаймося! Монстр! – вигукнула вона.

Друзі попадали обличчями просто у пісок. Згодом поволі попіднімали голови і розліпили засипані піском очі. До них наближалась якась страшна потвора. Пола мала рацію! Це був дійсно монстр. До них наближалося якесь чудовисько, що випливло з морських глибин. Воно було схоже одночасно на тюленя, птаха та восьминога.

– Тікаймо! – прошепотіла Тола. Але було вже пізно.

Коли страховисько опинилося за кілька кроків від наших друзів, Пола і Непосидько підскочили і почали голосно кричати, махати крилами і лапами.

– А-а-а-а!!! Не підходь! Не чіпай нас!!! А-а-а-а!

Виглядали вони трохи кумедно, бо були з ніг до голови у піску і ледве відкривали запорошені очі.

Ви не повірите, що відбулося далі! Побачивши наших переляканих друзів, монстр зупинився. І замість того, щоб дихати вогнем і вбивати поглядом, як василіск, він похнюпив голову і заплакав.

– Допоможіть мені, будь ласка… Я зовсім не страхопуд якийсь…

Друзі не одразу його почули. Однак, зрозумівши, що чудовисько не збирається на них нападати, вони перестали кричати і здивовано перезирнулися. Нарешті до них дійшли слова цієї дивної морської істоти.

– Ти не монстр? Тоді хто ти? – нерішуче запитали вони.

– Я тюлениха Клара. Мені потрібна ваша допомога, тому й вибралася на берег. Клара підійшла ближче і тихим захриплим голосом розповіла свою історію:

– Кілька днів тому, коли я ловила рибу, потрапила у щось жахливе. Якась річ застрягла у мене на шиї і зняти її неможливо. Через те не можу ловити риб, тому що вони мене бачать ще звіддалік і тікають раніше, ніж я намірилась їх наздогнати. Крім того, я не можу нормально говорити, тому що у мене перетиснуте горло. Чи можете мені допомогти?

Аж тоді, коли тюлениха розповіла свою історію, все стало зрозумілим. Те, що так налякало Полу, Толу та Непосидька, був не страшний пташиний дзьоб, а шматок пластику, що завісився на шиї Клари. Зблизька це виглядало як швейцарський сир, але насправді це був пластиковий тримач для банок чи пляшок.

– Бідна тюленихо! – стурбовано мовила Тола. – Звісно, ми тобі допоможемо! Друзі негайно звільнили Клару з пастки, в яку вона потрапила.

Тюлені не можуть бути довго на березі у компанії інших тварин. Тому Клара обняла кожного і, хоч була дуже вдячна за допомогу, стрімко пірнула у глибини Балтійського моря, здалеку помахавши на прощання хвостом.

plażowicze zaśmiecają plaże, nasza ekopatrol zwraca im uwagę na prawidłową segregację śmieci

Історія Клари дуже стурбувала приятелів.

– Ми повинні щось зробити, – твердо промовила Пола. – Не можна, щоб сміття потрапляло у воду і через це бідні тварини задихаються і не можуть плавати.

– Ти маєш рацію, – погодився Непосидько. – Якщо всі почнуть кидати сміття денебудь, замість того, щоб його сортувати, то це призведе до катастрофи.

– Але що ми можемо зробити? – задумались друзі. .

– Маю ідею! – провила Пола і попрямувала до відпочинкового будинку.

 

Майже всю ніч друзі щось малювали, вирізали та клеїли. Над ранок, поки всі ще спали, вони повернулися на пляж. Щось розвішували і розставляли.
Що це було?

Зранку відпочиваючі дізналися про це.
«Білий – для скла, блакитний – для паперу»;
«Жовтий – для пластику, коричневий – для біовідходів»;

«Ви хочете бути в Екопатрулі? Тож допоможіть нам!»;
«Запрошуємо волонтерів в Екопатруль!».

На всіх стендах для оголошень були розвішані плакати з інформацією, які друзі якраз і виготовляли вночі. Гасла підказували, для якого виду сміття призначений той чи інший контейнер. Друзі також запрошували дітей долучатися до Екопатруля. Усіх бажаючих запросили на зустріч. Але це було ще не все.

Кожних 100 метрів стяли смітники у п’яти різних кольорах! На жовтому був малюнок пластикової пляшки та металевої банки. На біло-зеленому контейнері – малюнок скляної пляшки. На блакитному Пола намалювала газету – позначка для паперу. На коричневому – шкірка банана, а на чорному – «інше». Усі, що зранку прийшли на пляж, спочатку здивовано читали інформацію, а потім схвально кивали головами.

Опівдні відбулося зібрання Екопатруля. Тола, Пола та Непосидько роздали всім дітям помаранчеві хустки та свистки. Екопатруль мав підтримувати порядок на пляжі. Якщо хтось із патрульних помічав, що відпочиваючий закопує сміття в пісок чи викидає його у невідповідний кошик, він повинен попередити порушника свистком та розповісти, чому настільки важливо правильно сортувати побутові відходи.

Який це був день! Кожних п’ять хвилин з якогось боку пляжу лунав свисток.

– Агов! Якщо закопати серцевину яблука в пісок, яблуня з нього не виросте. Будь-ласка, викиньте недогризок в біоконтейнер! – гукала ведмежаті, яке хотіло позбутися залишків яблук, чотирирічна білочка.

– Шановна пані! Кошик не магніт. Він сам по собі не притягне металеві кришечки з піску. Будь ласка, викиньте кришки від пляшок у жовтий контейнер! – інструктував Непосидько, коли побачив, що якась пані згортає пляжний килимок, з якого випадали на пісок пляшкові кришечки, і вдавала, що не помітила цього.

– Ей, ей! Пластиковий пакет – це не риба, нехай він не пливе у море! – вигукувало оленятко, побачивши, як двоє дітей намагалися поліетиленовим мішечком зловити рибу. А коли пакет порвався, залишили його у воді і подалися на пляж.

Екопатруль протягом дня відкопував і те сміття, яке відвідувачі пляжу позалишали у попередні дні. Спочатку дорослі були збентежені галасом, який створили малюки. Такі малі, а такі голосисті! Свистять і свистять, ніби не можна прибирати тихо. Але наприкінці дня, коли пляж був вичищений, усі аплодували і вітали Екопатруль..

– Хороша робота! – дякували навіть ті, що не раз «випадково» залишали на пляжі соломинки від коктейлів, серветки чи інше сміття.

Dzieci słuchają Pana Gerwazego mówiącego o zasadach segregacji śmieci

Екопатруль пишався собою. Вся команда волонтерів не могла дочекатися, поки приїде сміттєвоз і його персонал побачить, скільки побутових відходів відсортовано. Чекали до вечора. Побачивши світловий сигнал вантажівки, вони аж підстрибували з радості. Усі були впевнені, що їм подякують! Але можете собі уявити їхнє здивування, коли вантажник Гервазі підійшов до контейнера з пластиком, зазирнув до середини і гукнув своєму напарнику:

– Змішані відходи. Забирай, Рисю!

Потім він відкрив по черзі контейнери для скла та паперу і скомандував так само:

– Змішані відходи. Забирай, Рисю!

– Що!? Як це? – вигукнув обурений Непосидько. – Ми цілий день сортували сміття, а ви хочете усе завантажити як змішані відходи? Але ж тут є позначки: синій –для паперу; жовтий – для пластику…

Він не встиг договорити, бо пан Гервазі відкрив біло-зелений контейнер для скла і показав Непосидьку:

– А окуляри та склянку в цьому кошику ти бачиш?

– Так, бачу… Але окуляри і склянка зроблені зі скла!

– Ха-ха! Так, але склянка плавиться при іншій температурі, ніж пляшка, тому їх не можна кидати у спільний контейнер. Якщо ми розіб’ємо склянку і віднесемо її до відсортованого скла, то нової пляшки не виготовимо. Вона була би настільки крихкою, що швидко розбилася б. Склянки та фаянс, тобто тарілки та чашки, а також бокали та келихи не можна кидати у бак для скла.

Далі пан Гервазі зазирнув у синій контейнер з папером.

– Тут уже точно немає помилки! – запищав маленький їжачок, двічі перевіривши, чи хтось не вкинув у цей контейнер пластик чи скло.

– А мокрі серветки, брудні хустинки і жирний папір після риби бачите?

– Ну… але ж це папір… – зауважив їжак.

– Так, папір, але мокрий і жирний папір теж не можна викидати у бак для паперу. Жирний папір бруднить інший і ускладнює його переробку. Папір повинен бути чистим!

Побачивши засмучені обличчя Екопатруля, пан Гервазі змінив тон.

– Слухайте, це чудово, що ви зробили перший крок і почали сортувати сміття. Тепер я допоможу вам зробити ще один крок далі. Ми покажемо всім, як сортувати відходи правильно, щоб їх можна було використати повторно. Розумію, що це виглядає складно, але ви переконаєтесь, що це не так. Разом ми неодмінно придумаємо, як навчити інших правильно сортувати сміття.

І всі разом поїхали до відпочинкового будинку.

І знову працювали цілу ніч. Одні щось вирізали, інші малювали, треті приносили і виносили контейнери. На кожному контейнері писали і малювали перелік того, що саме можна викидати сюди, а що не можна, і що нового можна створити зі щойно викинутого сміття.

Наступного дня Непосидько стояв біля одного з кошиків і не міг стримати усмішки. Гасло для синього контейнера він придумав сам!

Як ви гадаєте, що смішного він там написав? Можливо, і ви приєднаєтесь до Екопатруля та організуєте встановлення сміттєвих контейнерів у вашому домі, дитячому садку чи на дитячому майданчику?

Пост створено в рамках проекту, співфінансованого Польсько-Американським Фондом Свободи в рамках програми RITA – Transitions in the region, яку реалізує Fundacja Edukacja dla Demokracji (Фонд Освіта для Демократії).

Подібні

Залишити відповідь