– Дзинь… дзинь… – тиша. – Дзинь, дзинь, дзинь… – досі ніхто не відповідає.
Непосидько вже кілька разів задзвонив у двері Поли, чув сміх друзів, та чомусь ніхто не підходив до дверей.
– Дзиииииинь! Поло! Відчини, це я! – вигукнув він.
Раптом двері дупла відчинились і звідти випало кільканадцять карток. Одна з них закрутилася в повітрі і прилягла просто на мордочку Непосидька.
– Тьфу, тьфу! – Непосидько закрутив головою. – Що таке виробляєте? Виготовляєте якісь маски для обличчя?
– Ха-ха-ха! Може, тобі й знадобилась би якась масочка, але це не те… – Пола взяла папірець. На ньому було написано: ”Vote 4 Us” («Проголосуй за нас»).
Непосидько озирнувся навколо і побачив, що все дупло наповнене різними листівками та гаслами: “Your Voice Can Make a Difference” («Твій голос може щось змінити»), “I ♥ Sport” («Я люблю спорт»)
– Гей, що відбувається? Поло, твоє дупло перетворилося на друкарню для листівок та плакатів? – запитав розгублено.
– Ні, але мусиш допомогти нам перевезти всі ці пакунки до моєї кузинки Сари. Сьогодні відбудеться голосування в Центральному парку Нью-Йорка. Мешканці будуть вирішувати, що слід спорудити на місці старого фонтана: невелике озеро, фруктовий сад, новий фонтан, а може – скейтпарк? Ми хочемо допомогти Сарі зібрати голоси за скейтпарк.
– Що? Я насправді нічого не розумію… – задумався знічений Непосидько.
– Дізнаєшся про подробиці за мить, Сара все тобі пояснить, – заспокоїли його друзі.

Все, що добре, Все, чого не знаємо, Нехай зараз з’явиться, Бо ми на те чекаємо! Ми хочемо бути Поруч із Сарою в Центральному парку! Світ завирував, і незабаром друзі опинились у найбільшому парку Нью-Йорка.
Друзі пояснили Непосидькові, що сьогодні ввечері в нью йоркському парку має відбутися голосування, і що всіх жителів міста закликають взяти участь у заході. Подробиці він мав негайно дізнатися від двоюродної сестри Поли…
– Ааа! Hi Pola, how are you? [хай Пола хав ар ю]. Привіт, Поло, як справи?
– Ааа! Сара!!! Good to see you! [Гуд ту сі ю]. Рада тебе бачити, сестричко! – вигукнула Пола. Обидві Сови кинулись в обійми одна одній.
– Маємо страшенно багато роботи!Добре, що ви взяли з собою листівки! – після привітання Сара нарешті взялася за справу. І відразу навколо них з’явилася юрба тварин – кожна істота була на велосипеді, скейтборді чи роликових ковзанах. Друзі Сари підійшли до Непосидька та Толи, щоб забрати від них пакунки з листівками.
– Всі готові? – вигукнула Сара, яка була лідеркою групи.
– Так! – Пролунало на весь парк.
– Ви готові змінити наш парк?
– Так! – підтвердили всі зібрані.
– Любі друзі, – почала вона спокійнішим тоном, – сьогодні це дуже важливо. Увечері в нашому парку відбудеться голосування, і кожен – діти і дорослі, дівчата та хлопці, спортсмени та науковці – зможуть проголосувати. Разом ми вирішимо, що будуватимуть на місці старого фонтана.Проект, який набере найбільше голосів, і буде реалізований. Якщо ми хочемо, щоб це був скейтпарк, то ж давайте переконаємо й інших у цій ідеї!
– Так!!! – вигукнули всі.
– Добре, приступаємо до справи! Шикуємося парами! Кожна пара – оскільки для двох буде простіше і безпечніше – поїде до кожної окремої частини Центрального парку. Непосидьку, ти приєднуєшся до Джулії, вона має зайву пару ковзанів. А ти, Хуліо, присядь на багажнику Бадді Ворона. Роздаючи листівки, закликайте людей голосувати за наш проект. Успіху нам усім! – підбадьорила Сара.

Непосидько їхав на роликах біля Кішки Джулії і допомагав їй роздавати листівки. Декого у парку зацікавила їх ідея, а хтось чесно зізнався, що віддав би перевагу іншому проекту і не буде голосувати за скейтпарк.
Непосидько нарешті наважився запитати:
– Ти справді вважаєш, що наші дії мають сенс? Думаєш, люди проголосують за те, про що ми дбаємо?
– Звичайно, – відповіла Джулія. –  Якщо у щось віриш, то можна можнапереконати й інших у цьому. Ми вже впродовж кількох тижнів робимо масові заходи. Наприклад, разом з птахами організували політ над Центральним парком і визначили, де буде траса для велосипедів, а де для скейтбордів. Відбулися також велопробіги…
– О! Я теж хотів би взяти участь у них! – зрадів Непосидько.
– Такі мандрівки – це як казка! На стежках можна зустріти гепарда чи антилопу!
Непосидько часто чув, що кожен, включаючи його самого, може впливати на світ, у якому живе. Однак він ніколи не сприймав це серйозно – зрештою, він маленький, невідомий Песик. Чи хтось коли-небудь до нього дослухався? Чи його думка цікавила інших? Був переконаний, що завше хтось інший все вирішить замість нього, наприклад, що буде побудовано в його лісі, школі чи парку. Після розмови з Джулією Непосидько ніби щойно прозрів. Уперше повірив, що він теж може вплинути на щось, і що його діяльність – хоч би поширення цих листівок – може змінити ситуацію. Він тільки зібрався поділитися цими думками з Джулією, аж раптом – з’явився Лис і перервав їх мирне катання. Непосидько не встиг й оговтатися, як Лис підбіг до Джулії і вихопив від неї пакет з видруками. Деякі листівки розсипалися, але решта зникла разом з Лисом десь у кущах. Песик хотів побігти за ним, але Джулія зупинила його:
– Не біжи, не варто його переслідувати.
– Хто це був? Ти знаєш його? Чому він це зробив? – допитувався Непосидько.
– Е-е… це Стівен, Лис, що мешкає по сусідству. Він не хоче скейтпарку, віддає перевагу новому фонтану. Вже протягом тривалого часу він руйнує все, що ми намагаємося тут організувати. Бігти за ним нема сенсу, бо все одно його не знайдеш, – пояснила Джулія.

Вони вирушили до табору Сари. Не минуло й хвилини, коли Непосидько зупинився біля лавки:
– Джуліє, дивись! Цей плакат, прикріплений до лавки, заохочує голосувати за новий фонтан! – вигукнув він.
– Так, саме так і хоче хитрий Лис, – каже Джулія.
– Ну, але цього вже не буде! – Непосидько захотів зірвати чужий плакат. – Якщо вони нищать наші листівки, то я буду рвати і їхні плакати.
– Ні, ні! – зойкнула Кішка. – Так не можна. Ми повинні бути чесними.
– Але цей Лис, той Стівен, просто викрав наші листівки! Це було справедливо? – здивувався Непосидько.
– Звичайно, це було нечесно, але ми хочемо мирно домогтися успіху. Йдеться про те, щоб мешканці, дізнавшись про нашу пропозицію, самі визнали, що вона справді цінна і потрібна. Тоді ми переможемо.
– Джуліє, але суперники нищать наші листівки! Тоді ми не матимемо жодних шансів! Гаразд, можу не чіпати їхні плакати, але намалюю на них якихось тарганів чи комарів поруч із фонтаном. Може, завдяки цьому мешканці проголосують за нас?..
– Непосидьку, навіть не жартуй над цим, – серйозно сказала Джулія. – Доступ до правдивої інформації дуже важливий при прийнятті рішень. Ми хочемо, щоб мешканці знали, за що вони голосують. Хай вибирають свідомо. Я вважаю за краще працювати заради, а не проти чогось, – додала вона через хвилину.
– Працювати на ідею, а не проти. Для скейтпарку, а не проти фонтана. Це матиме сенс!
До кінця дня Непосидько роздавав листівки з Джулією, і коли хтось запитував його про інший проект, він чесно повідомляв, де знаходиться найближчий плакат з протилежними ідеями.

Нарешті настав вечір, і мешканці всією громадою прийшли до Центрального парку голосувати. Усі забавлялися разом, чекаючи оголошення результату.

– Берек! Спіймай мене, якщо зможеш! – Непосидько веселився з незнайомим і симпатичним Бульдогом. Вони весело проводили час, коли з мегафона пролунав голос:
– Увага, увага! Оголошуємо результат голосування. За бажанням більшості мешканців у Центральному парку буде створено… скейтпарк!
Непосидько та друзі Сари святкували перемогу, хоч частина мешканців була дещо розчарована. Пригніченим виглядав і Бульдог.
– Гей, ти чому такий нещасний? – здивувався Непосидько. – Зрештою, ти теж будеш їздити тут на велосипеді. Хіба це не добра новина?
– Бачиш, я проголосував за фонтан. Шкода, що це не спрацювало…
– Голосував за фонтан? Серйозно? – задумався Непосидько. – Хм, але ж ти хіба не катаєшся на велосипеді?.. Я був упевнений, що ти проголосуєш за скейтпарк.
– Це правда, я люблю їздити на велосипеді, але, розумієш, мій дідусь любив прогулюватися біля того старого фонтана. Я хотів, щоб місце, де можна спостерігати за птахами та водою, залишилося для людей. А на ровері можу їздити де завгодно, – додав він сумним голосом.
– О, тепер я розумію тебе,– промовив Непосидько. – Бачу, що дідусь був для тебе дуже дорогою людиною. Знаєш, що? У мене є ідея! Може, запроектуємо спеціальне графіті із зображенням старого фонтана? Це була б чудова пам’ятка!

Бульдог аж засяяв, і вони двоє чимдуж побігли поділитися з цією ідеєю з іншими. Непосидько радів, що він не тільки ефективно працював для створення скейтпарку, але і тим, що не зробив нічого прикрого проти інших ідей – наприклад, побудови нового фонтана. Завдяки розмові з Бульдогом він зрозумів: ті, що голосують за інші проекти, теж мають вагомі на це причини.