Казки, Подолання голоду

Болотяне поле або чи рису потрібна допомога?

Tola i Urwis siedzą w błocie, Pola fruwa nad nimi

Це була зовсім не золота осінь, це була виключно дощова осінь. Тола, Пола та Непосидько інколи ховалися в дуплі Поли, але навіть тут, у, зазвичай, затишній хаті Сови, усім заважали холод і вогкість.

– Пола, якщо тут так холодно, то, може, ми полетіли б на деякий час у якусь теплу країну, аби погріти своє хутро… – запитала Толуня, пригорнувшись до Полиного пір’я.

— А знаєте , що це дуже гарна ідея? Пола схопила компас, вимовляючи слова:

Все, що добре,

все, чого ми не знаємо,

нехай з’явиться зараз,

тому що ми на це чекаємо …

Ми хочемо полетіти в … Індію!!

Щойно прозвучали слова Поли, дупло раптом завертілось і всюди з’явилося золоте, пекуче сонце, і троє друзів опинилися просто над полем, з якого колоски проростали з інтервалом у п’ять сантиметрів світло-зелені злаки.

— Ой, увага, ми приземляємося! – Пола махнула крилами, тримаючись трохи вище над поверхнею поля. – Баааааах! ууууу… Буууум! – Непосидько і Тола впали просто в зерно.

– Фууу! Ми влетіли в якусь багнюку… – кричав Непосидько.

–  Тону, тону! – повторила її подруга Толя. Лише голова стирчала з багнюки, як колосок, а лапки і животик були під поверхнею болота.

-Але ти впав! Буквально по вуха! – захихотів Непосидько, але швидко схопив кошеня за шию і обережно витягнув його на берег.

–  Я хотіла тепла, а не води й бруду! – Тола, засмучена через промоклу шерсть, заплакала.

–  Ой… ми впали прямо на рисове поле, – сказала Пола, яка злетіла ще вище, щоб краще побачити околиці. — Непосидько, Тола! Пішли зі мною! Нарешті вона покликала.

–  Тут поряд закінчується болото і далі буде суха трава. Швидко сохне, сонечко чудово гріє!

Через декілька хвилин друзі перейшли болото, хоча, коли вони стали на іншому берегу, вони були вкриті брудом від лап до маківки.

małpka siedzi pod drzewem i rozkłada na talerze ryż

–  Ууууууу, – ще голосніше заплакав Котик, – але мені хотілося до сонечка! Уууу… я не хочу возитись в багнюці!

–  Не хвилюйся, Толуню! Поля намагалася розвеселити подругу. — За мить бруд висохне і насолодишся сонцем, побачиш!

–  Так, це такий грязьовий СПА, – з посмішкою додав Непосидько, а Тола витерла її заплакані очі, хоча вона все одно далі не виглядала щасливою.

Через годину тваринки майже повністю висохли. Сонце світило так яскраво, що Котик нарешті запропонував сховатися в тіні. Пройдисвіт сказав, що йому поволі надокучає голод. Після короткої прогулянки друзі дійшли до великої будівлі посеред рисових полів. Вона була схожа на занедбану школу, а перед нею сиділа Пані Мавпа, яка щось варила на вогнищі. Поруч стояли підготовлені тарілки. Їх було багато, близько п’ятдесяти, і в кожній з них було трохи рису, який Мавпа-кухар заливала виваром з казана.

– Непосидьку, візьми нам по тарілочці! Я вже така голодна! Вранці я з’їла лише дві булочки і випила трошки молока, а в дорогу ми нічого не пакували… – попросила Тола, показуючи на порожню торбинку.

– Тола, не можна так! Навіть не проси Непосидька, щоб…- запротестувала Сова, але Непосидько вже  її не чув. Він швидко підбіг до найближчих тарілок і, перш ніж Пані Мавпа зорієнтувалась, взяв три тарілки з рисом і соусом з сочевиці з овочами.

– Ой, дуже смачно, – усміхнулась Тола, облизуючи тарілку. – Думаєш, ми можемо з’їсти ще трошки? — невпевнено запитала вона.

Bawół stoi w zdecydowanej pozie, jest niezadowolony

Насправді порції були невеликі, тому Непосидько знову побіг за двома додатковими тарілками.

Друзі сховалися за будівлею й їли, не помічаючи, що взяли щось, не запитавши дозволу. Тільки Поля навіть не доторкнулася до своєї порції, так вона була розлючена.

Раптом зі школи вибігло стадо тваринок – мавп, собак, змій кобр, і навіть два тигри та один буйвол. Коли всі вийшли на подвір’я, буйвол голосно заревів, щоб привернути увагу інших.

– Мууу, діти, ми запрошуємо вас їсти. Вимийте лапки і збирайтеся тут у тіні. По одній тарілці на кожну, будь ласка, не відривайте собі. Сьогодні ми вечеряємо далем (індійською стравою).

Тваринки підбігли до криниці, витягли відро з водою і по черзі вимили свої лапки й мордочки. Потім вони повернулися в чергу до Пані Мавпи, яка роздавала їжу.

– बोन अप्पेतित [bon appetit] Смачного! Смачного! – бажала кожному окремо на хінді Пані Мавпа.

– शुक्रिया [siukrija] – Дякую! Дякую! – радісно кричали дітки і відбігали з тарілками.

Коли в черзі залишилось п’ятеро учнів, виявилось, що… страв більше не залишилось!

–  Пані Радхіко, що трапилось? – звернувся Буйвол до Мавпи, яка роздавала страви. – Не вистачає п’яти порцій. Ви не принесли тарілок для всіх? — запитав він гучним голосом.

– Не вистачає? Чому, не розумію? – промовила здивована Пані Мавпа. Я точно приготувала достатню кількість порцій. Перерахувала, щоб вистачило для всіх. Перевірила двічі. Хм… дивно, зі мною такого раніше не було… – розгублено сказала вона.

pies i kotka mają smutne zawstydzone miny

–  Але я голодна… — тихо прошипіла Кобра, яка чекала в черзі.

–  Я теж, — повторила маленька Мавпочка, мабуть, наймолодша і, безперечно, найбільш худа дитина з усіх. – Я сьогодні не снідала, і батьки мені нічого не дадуть, бо не повірять, що я не їла у школі.

Непосидько і Тола подивилися на свої повні животи. Їм було так соромно, що не знали, що сказати. Пола невдоволено подивилася на них і, нічого не кажучи, схопила тарілку, яку приніс Непосидько, і вона вийшла з-за будинку.

नमस्कार! [namaskaar] Доброго дня! Вибачте, будь ласка, це я з двома друзями не питаючи, взяли тарілки і з¢їли ваш обід.

– Як це? Ви взяли мою тарілку?— запитала Маленька Кобра.

– І мою? – додала Мавпочка.

– Так. Будь ласка, ось твоя вечеря, Кобра. Я прошу вибачення! — сказала Пола, опустивши очі, а з-за стіни вийшли засоромлені Непосидько і Тола.

–  Нам дуже шкода. Ми думали, що ніхто не дізнається. Тарілок було стільки, що ми були впевнені, що це якась вечірка. І що їжі вистачить для всіх. Тола, Пола і Непосидько втупилися в землю — їм справді було дуже соромно. Мало того, що взяли тарілки, не питаючи, до того ж вони зїли єдину їжу кількох учнів.

Tygrys trzyma w jednej łapie Urwisa, a w drugiej - Tolę, oblizuje się

-Ой-ой… Я розумію, що ви були голодні, але ви вчинили неправильно. Наші діти, власне тут, у школі, їдять єдину їжу за цілий день. Якщо ми їх не нагодуємо, вони будуть голодні до завтра, – пояснив сумний Пан Буйвол.

– Ну, може… може, приготуємо їм вечерю?! – раптом промуркотів Тигр, схопивши Толу й Непосидька своєю величезною лапою. Він підніс їх до пащі й знову заричав.

– Ніііііі! Він мене з’їсть! – крикнув переляканий Тола.

– Ой, Боже, Боже, не бійся. я просто жартую, ха-ха-ха! – почав сміятися Тигр, облизуючи їм пащі на знак згоди.

–  Тигре, не лякай дітей. Постав наших гостей на землю, – додав вчитель.

– Пані Радхіка, може, в казанку буде ще трохи їжі? Запитав він.

Różne zwierzęta trzymają miseczki w łapkach, wszystkie się uśmiechają

– Вже дивлюсь, – Пані Мавпа поспішила на кухню.

– Я віддам свою їжу і попрошу інших дітей поділитися. Якщо ви знайдете щось ще в казанку, всі будуть ситу. Адже жодна дитина не повинна бути голодною…

–  У мене велика порція, я можу поділитися, – відразу запропонував Тигр і поставив нових друзів на землю.

– Я також! — крикнула інша тваринка. – І я! І я! Інші загомоніли.

Всі діти прибігли віддати однокласникам трошки  рису з їхніх тарілок. За мить накопичилося стільки їжі, що, на щастя, вистачило на всіх. Учні сиділи навколо новачків і уважно спостерігали за ними, їли рис з підливкою.

– Ваші діти справді їдять лише один раз на день? –нарешті спитала Пола після довгого мовчання.

– Розумієте, тут може бути зовсім по-різному, — почав пояснювати Пан Буйвол – тому що деякі діти їдять три або навіть чотири рази на день. Однак у деяких є бідні батьки, які не можуть собі цього дозволити. Окрім шкільної їжі, вони лише їдять трошки рису на вечерю. Маленька Кобра, Мавпа і сестри Цикади мали б порожній шлунок, якби їм не дали обід у школі. А ось і поле, що біля школи, де ми вирощуємо рис. Завдяки цьому ми маємо запаси зерна на цілий рік.

– І не їдять фруктів на другий сніданок? Я завжди їм фрукти… ну, коли не забуваю,щоб вкинути їх до моєї сумочки – пронявкала Кицька.

– Ну що ж, нажаль, не завжди. Овочі і фрукти у нас дорогі, тому стараємося давати їх дітям в школі. А ось тут недалеко є поле, яке належить школіі. Ми на ньому вирощуємо рис. Завдяки цьому в нас є запас рису на цілий рік.

– Ой! Тоді ми повинні його врятувати! Мабуть, це ваше поле залило водою! Ваш рис згниє! — закричала Котка.

– Згниє? рис? – недовірливо запитав Буйвол.

– Пане Буйволе! – аж запищала тривожно Кицька – ваше поле поблизу затопило болото i все потрапило під воду! Непосидько ледь врятував мене! Ми мусимо якось відкачати воду, інакше рис згниє і діти не матимуть що їсти! – занявкала Тола.

– Ха-ха-ха! Учитель нарешті розсміявся. – Любий Котик, тепер видно, що живеш в іншій країні! Розумієте, рис відрізняється від вашого жита чи пшениці. Рис росте в болоті дуже довго, поки не дозріває. Чим більше води, тим краще. Це болото, яка вам так не сподобалася, нам дуже потрібне, – весело пояснив Пан Буйвол і з посмішкою дивився на тваринок.

– Ой… я не знала, — соромилася Тола. Усі діти почали сміятися разом із Паном Буйволом. Бо кожна індійська дитина знає, що рис росте у воді.

А потім всі почали розповідати про різні речі, які можуть здаватись дивними, коли перший раз потрапляєш до далеких місць, з іншим кліматом і звичаями. Наші мандрівники, наприклад, викликали великий інтерес до розмов про ігри в снігу. Дітям зі школи посеред рисового поля важко було уявити, як виглядають і поводяться зірки, що падають із зимового неба. Тола, Пола і Непосидько залишились зі своїми новими друзями з Індії до кінця дня. Діти, навіть не дивлячись на те, що не мали багато, але ділились всім. Показали їм як грати в кабадді – тобто в квача з криком «кабадді» і як творити кольорові зображення ранголі. У свою чергу, Тола, Пола і Розкал навчили всіх, що таке «Раз-два-три, Баба-Яга дивиться» і що робити, щоб не сміятися, граючи в помідор.

Ітак, подорожі, розваги та спільні розмови можуть навчити вас багато чому! Тола, Пола і Непосидько вирішили, що після повернення додому вони дізнаються більше про те, чому дітям в індійській школі часто не вистачає їжі і чи є інші місця в світі, в яких вілбувається те саме. І перш за все, чив їх найближчому оточенні, у школі чи у дворі точно ніхто ніколи не буває голодним.

Казка доступна за ліцензією Creative Commons. Attribution 4.0 International. Певні права захищено CultureLab Foundation та вищезгаданими авторами. Робота була створена в рамках польської програми співробітництва в галузі розвитку, яка здійснюється через Міністерство закордонних справ Республіки Польща у 2018 році. Будь-яке використання роботи дозволено за умови дотримання вищезазначених інформацій, включаючи інформацію про використану ліцензію, про правовласників та про програму співпраці у розвитку Польщі.

Видання співфінансується польською програмою співробітництва у розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Публікація виражає лише точку зору авторів і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

polska pomoc

Запитання до уважного слухача

1.     В яку країну потрапили наші друзі?

2.     Яке зерно виростає у воді до дозрівання?

3.      Чи рис потребував порятунку? Хто найбільше потребував допомоги?

4.      Які індійські тваринки навчались у школі?

5.     Чи всі діти шкільного віку добре їдять і споживають багато фруктів і овочів протягом дня?

6.     Що зробили тваринки, коли Кобрі, Мавпочці та Сестрам Цикадам не вистачило їжі?

RITA Logo H Podstawowe

Пост створено в рамках проекту, співфінансованого Польсько-Американським Фондом Свободи в рамках програми RITA – Transitions in the region, яку реалізує Fundacja Edukacja dla Demokracji (Фонд Освіта для Демократії).

Подібне

Що діти їдять на сніданок?

Разом за столом