Bez kategorii, Казки, Рослини та тварини

Бджолине зібрання

pszczoła-gigant patrzy na naszych przyjaciół, kotka Tola jest wyraźnie przestraszona, sowa ją przygarnia skrzydłem do siebie, Urwis uśmiecha się

Одного весняного дня троє приятелів –Непосидько, Тола та Пола –зібралися на прогулянку.Непосидько від самого ранку сидів у траві, очікуючи на своїх приятельок. Їх досить довго не було. Песик, щоб згаяти час, почав бавитись маленькою пляшечкою, наповненою густою зеленою рідиною. Нарешті Пола і Тола прибігли на галявину. Непосидько привітав захеканих товаришок нетерплячим бурчанням:

– Нарешті ви є!

– О-о-о, а що це таке? – замість привітання спитала Тола і тицьнула лапкою у пляшечку.

– Це мені дав Тик. Маємо з’ясувати, як воно діє, – пояснив Непосидько.

Тик був Равликом-слимаком і новим приятелем Толи, Поли та Непосидька. А ще він був талановитим майстром та винахідником.

– Тик хотів із соку рослин винайти екологічне паливо для своїх дерев’яних візків. Сподівався, що вистачить однієї краплини, щоб візочки їздили упродовж всієї весни, не виділяючи вихлопних газів. Однак палива не вийшло, але він випадково створив щось зовсім інше. А що саме – то дізнаємось, коли це покуштуємо, – додав Непосидько.

Якийсь час друзі вагались, але, зрештою, цікавість взяла своє. Тола, Пола і Непосидько, заплющивши очі, по черзі ковтнули рідину із зеленої пляшечки. Те, що сталося потім, виглядало жахливо! Бідних звіряток хапали корчі, їх викручувало на всі боки, аж раптом… бум! Усе скінчилось. Оговтавшись від пережитого, друзі оглянули одне одного, а потім озирнулися навколо. Здавалось, ніби вони опинилися у цілком іншому місці! Навколо них височіло товсте загострене галуззя. І тоді вони зрозуміли: ці велетенські хащі – то звичайна трава, а самі вони за розміром були не більшими… ніж вишневі кісточки!

– Ось як працює ефект помилки Тика! Це еліксир, що зменшує розміри того, хто його випив! – Тола першою зрозуміла, що сталося з ними.

Бззз… бззз … Раптом щось задзижчало біля них. Неподалік приземлилося щось невідоме, яке виглядало наче волохатий гелікоптер. Спочатку звірятка сиділи тихо і старались не привертати до себе уваги, але істота видалась настільки дивною, що вони наважилися розглянути її уважніше. Усе тіло її було вкрите довгим кольоровим пухом – чорним на голові і на грудях, яскраво-помаранчевим на боках та животі.

Вона мала дві пари прозорих крил, чорні очі та пару ріжок. Після хвилинного вагання створіння наблизилось до друзів.

– Доброго дня! Пробачте, я трішки сором’язлива, не звикла до такого великого товариства.

– Хто ти? – сміливо запитала Пола.

– Як хто? Бджола… – з образою в голосі відповіла істота.

– Ти не схожа на бджолу, – наполягала Пола. – Але якщо ти бджола, тоді не жартуй, що не звикла до великої компанії. Адже у вулику вас тисячі!

– О ні! – засміялася бджілка. – Я не живу у вулику. Я одна з диких одиноких бджіл. Ми не збираємося у великі рої, натомість будуємо маленькі житла, тільки для найближчих. Я осмія руда, мене звуть Зденка. Я і мої дітки харчуємось солодким квітковим нектаром та пилком. Подивіться, – вона гордо показала свої ніжки, вкриті дещо довгими волосками, – це щетинки. За їх допомогою я збираю пилок. Мушу облетіти десятки квіток, поки зберу його достатньо. Повірте, це справді виснажлива праця.

– Отже, ти запилюєш квіти, правда? – допитувалася Пола.

– Саме так. Мені найбільше подобається нектар і пилок цвіту яблуні. Ті дерева, які я запилю навесні, дають багато плодів восени, – похвалилася Зденка. – Збираю пилок для своїх діток, аби вони мали що їсти після народження. Готую для кожного з них окрему кімнатку, де залишаю солодкий делікатес – рулет з пилку та нектар для пиття.

– Мммм! – від згадки про такі смаколики у друзів потекла слинка.

– Окремі кімнати? А як саме виглядає твій дім? – з цікавістю запитала Тола.

– Ну… – Зденка завагалася. – Якщо чесно, я зараз не маю хатки. Дерево, де я жила,
було зрубано і вивезено… Але, але… я так з вами заговорилась! Мушу вже летіти!
Забула, що поспішала на збори бджіл. Усі бджоли-одиночки стурбовані відсутністю їжі та тим, що у нас стає все менше і менше житла. Тому скликали збори. Хочемо спробувати вирішити ці проблеми. А може… ви хочете піти зі мною? – спитала Зденка.

– Звісно! – вигукнули друзі.

– Ми так хотіли вирушити у незвичайну подорож! А, може, ще й могли б вам чимось допомогти? – додала Тола.

dziesiątki pszczół siedzą na kwiatach jabłoni

– Збір відбуватиметься поблизу, на великій яблуні. Але я маю вас застерегти, – попередила Зденка. – Як тільки ми туди потрапимо, ви повинні сховатися і ні за жодних обставин не показуватися. Ми, одиночні бджоли, за характером спокійні і рідко коли використовуємо жало. Але нам не подобається, коли хтось втручається у наші справи. Крім того, багато хто з нас давно не їв. Дехто з бджіл може розлютитись, побачивши вас, вони ж не знають, що ви маєте добрі наміри…

Непосидько кивнув головою на знак того, що все зрозуміло. Пола підхопила Непосидька із Толою і полетіла за Зденкою.

З великої яблуні долинали гул і дзижчання, саме там вирувало величезне скупчення бджіл. Пола, Тола і Непосидько присіли на пень поваленого дерева, заховалися за великим листям і роззиралися навколо. Вони ще ніколи не бачили стільки різних бджіл! Були там і маленькі, і великі. Деякі були пухкенькими, інші – тендітними. Пух в одних бджілок був блискучим, в інших – тьмяний. Деякі були кольоровими, з довгими чи короткими ріжками.

Пола звернула увагу на те, що бджоли кожного виду сідають разом на окремих гілках.

– Кожну гілку займає окрема родина, – прошепотіла Зденка, ніби вгадуючи думки своїх друзів. – Їхні місця позначені гербами, пов’язаними з характерною ознакою даного роду. Герби можна побачити на спеціальних тарілках з листя.

Справді, друзі побачили листяні тарілки, що лежали на кількох гілках. На якійсь із них був насипаний пісок, на іншій – глина. Також вони побачили коло, вигризене у листі, а також рослинний пух.

– Деякі з нас роблять гнізда в піску, інші – в глині, – пояснила Зденка. – Дехто з моїх родичів прикрашає кімнатки маленьких бджілок колами, інші використовують для цього пух із різних рослин.

Зібрання гуділо вже повним ходом. Бджоли висловлювали голові зборів різні скарги для обговорення. Керувала дискусією велика бджола, вкрита металевим сяючим пухом. Вона сиділа у заглибленні, утвореному від гілляки, що відпала, вистеленому м’якою трухлявою деревиною, і уважно слухала інших бджіл.

– Це наша голова, Ксилокопа фіолетова, – вказала на неї Зденка, продовжуючи уважно слухати виступи бджіл.

– На луках немає їжі! Як тільки відцвітуть кульбаби, то більше не буде квітів для збору нектару! – вигукнула руда бджола.

– Це тому, що як тільки трава підросте, її одразу косять! – додала маленька чорна бджола з жовтими смужками на животі. – Коли квіти починають розпускатися, люди одразу виходять на луг із косою! В нас недостатньо часу на збір пилку та нектару для наших дітей! Ми голодні! Якби нам залишали хоч клаптик луки з квітами! Мої діти вимушені харчуватися лише нектаром і пилком із дзвоників!

– А мої їдять тільки пилок з жовтецю! – підхопила інша бджола.

– Ми хочемо повернути наші старі глиняні доріжки! Скрізь тільки бетон і асфальт, нам нема де копати гнізда! – скаржилися бджоли з густими жовтими щетинками на ногах.

– Ми невибагливі до житла, – додали бджоли, схожі на Зденку. Це були рогаті муляри. – Порожні мушлі равликів нам теж підходять, але як часто ви можете їх знайти?

BZYCZĄCE ZGROMADZENIE 4

– У нашого друга… – почав раптом Непосидько, який уже не міг спокійно вислуховувати скарги бідних бджіл і мало не вистрибнув зі своєї схованки. Він хотів якось допомогти бджолам. На щастя, Тола вчасно стримала його і затягнула назад у схованку. Затуливши йому рота, вона нервово прошепотіла:

– Ти забув? Не можна їм показуватися! І мушля, про яку ти подумав, вже зайнята – у ній мешкає Тік!

Непосидько засоромився, похнюпивши голову. Іноді він буває дуже нестриманим.

– Будемо вдячні за будь-який вільний простір, – продовжили рогаті муляри. – Нам підходять зарості рогози, щілини в стінах, тунелі та комірчинки, видовбані комахами у старих деревах. На жаль, старих дерев стає все менше, більшість з них уже давно впала. Підійдуть нам навіть шпаринки між дахівками.

– Тоді приходь жити до мене! – не стримався Непосидько і вискочив зі схованки у саму середину зібрання. Цього разу Толі не вдалося його зупинити…

Усе товариство замовкло. Тисячі бджіл дивилися на Непосидька. Звідки взявся цей чужак? До бою почали шикуватись гострі жала…

– Ми з тобою! – вигукнули Тола і Пола, ставши поруч з другом.

Під яблунею запала неймовірна тиша, така густа, що, здавалось, її можна було різати ножем. Троє друзів уже уявляли собі жала, що протикають їх наскрізь… Але раптом усі бджоли вибухнули сміхом! Сова, собака і кішка розміром з кісточку вишні – це справді незвичне видовище!

Першою перестала сміятися Ксилокопа фіолетова і, гримнувши молотком, наказала всім бджолам заспокоїтись.

– Хто ви такі? І що робите на нашій зустрічі? – спитала вона жорстко.

Тола, Пола та Непосидько назвали себе і розповіли про те, як вони збирались у свою весняну експедицію, яка не відбулась через дію равликового еліксиру. Вони також розповіли, як зустріли Зденку, рогатого муляра, і таким чином дізналися про бджолині проблеми.

piękne stare drzewo, stojące na kwiatowej łące

– Непосидьку, ти запросив нас до свого дому? Щиро кажучи, нам подобається твоя ідея. Це буде гарне місце для більшої частини з нас, – сказала Ксилокопа фіолетова, сидячи на гілці пред рогатими мулярами.

– Дякуємо! Ми будемо спокійними співмешканцями, ви можете нам довіряти. Ми не зруйнуємо ваш будинок, ми лише сховаємось у шпаринках між дошками, і ви навіть не помітите нас, – обіцяли бджоли.

– Гаразд, а як щодо решти? А як щодо їжі? – спитала стурбовано головуюча.

– У мене є ідея! – вигукнула Пола. – Під час своїх нічних польотів я натрапила на старий занедбаний сад. У ньому багато дерев, виповнених комірками і порожніми тунелями. Ви могли би туди перебратися. Рідко хто у тому саду косить траву, – додала вона. – Сподіваюся, що неподалік є й земляна дорога, а не асфальт. – Вона підморгнула бджолам з жовтою щетиною на ногах. – Якщо хочете, я можу провести вас туди.

Пола підхопила Толу і Непосидька й полетіла у бік того саду, і всі бджоли полетіли за нею. Бджолам одразу сподобалося нове місце. Вони подякували своїм несподіваним друзям і негайно взялися до роботи. Деякі почали оглядати порожні тунельчики у старих деревах, вибираючи найзручніші місця для проживання. А найбільш зголоднілі полетіли за солодким нектаром квітів у саду.

А Тола, Непосидько і Пола? Вони вирушили до друга Тика. Він мав допомогти їм знайти протидію від еліксиру, що так несподівано їх зменшив! Адже кожен хотів знову повернутися до своїх справжніх розмірів.

Пост створено в рамках проекту, співфінансованого Польсько-Американським Фондом Свободи в рамках програми RITA – Transitions in the region, яку реалізує Fundacja Edukacja dla Demokracji (Фонд Освіта для Демократії).

Подібні