Казки, Сегрегація відходів

Прамбанан або про найбільше диво посеред гори сміття

różne zwierzęta stoją przed Prambanan i słuchają przewodnika - jaszczurkę, Panią Smoczycą. Pola woła Urwisa, który biegnie skądś

– Селамат пагі! Доброго ранку! –привітала гостей Летюча Драконка, усміхаючись з високості індонезійських джунглів. – Я ваш гід, екскурсовод у цій неймовірній мандрівці, тож вітаю вас біля воріт Прамбанану – найкрасивішого з індуїстських храмів Індонезії. Тисячу сотень років цей храмовий комплекс був забутий. Він заріс деревами, чагарниками, ліанами… Про нього майже ніхто не знав. Нарешті, цілком випадково, двісті років тому, один учений натрапив на ці храми. Мої прадідусі індонезійці були вражені тим, що такий храм існує серед тропічних лісів. Очищення території тривало кілька років. Сьогодні ви самі зможете переконатися, який Прамбанан неповторний. Храмовий комплекс занесено до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО – а це ж міжнародне визнання!

Місіс Драконка дістала світлини зі свого портфеля, підняла їх високо і пролетіла над туристами, демонструючи унікальні фотографії. Провідниця належала до видів Літаючих ящірок.

– Будь ласка, покажіть світлини ще мені! – вигукнув Непосидько, який щойно приєднався до групи. Він давно мріяв про подорож до Індонезії. Тоді, коли він захворів, то пролежав весь час у ліжку і мало що бачив. Тому Непосидько переконав своїх друзів знову завітати до Індонезії. Оскільки комплекс святинь Прамбанан займає велику площу, для екскурсії було потрібно не менше двох годин, тож друзі мусили подбати про харчі і напої! Тола і Пола послали друга Непосидька за кокосовою водою. Визирали його довго, аж нарешті він прибіг, захеканий.

–  Де так довго ти блукав? – запитала Пола.

– Ми ж запізнюємося, щоб потрапити в Прамбанан.

– Ох, біля крамниці стояла така величезна черга!

dwa zdjęcia, na jednym trójka bohaterów się uśmiecha, a na drugim torebka plastikowa zasłania sowie twarz

Але гляньте, що я маю! – вигукнув радісно.

З великого пластикового мішка Непосидько почав витягувати три менші пакети із соками. Були там також і різні види індонезійського печива. Кожне печиво запаковане в окремий пластиковий пакет.

–– Непосидьку, навіщо ти набрав стільки мішків? Ти мав купити лише кокосову воду, а приніс соки та печиво аж у десяти поліетиленових пакетах!

– О, ти знаєш… кокос був занадто важким, – зізнався Непосидько.

– Але ж ти міг покласти всі покупки у свій наплічник? – запитала Пола трохи сердито.

– О, я забув про нього! – зізнався щиро. – Я поспішав. А у продавчині було стільки пакетів, що я не встиг і сказати їй, що не треба пакувати продукти у пластик.

– Потрібна була секунда, щоб сказати: “Ні, дякую, я покладу продукти в наплічник” – відповіла подруга.

Відколи Пола приєдналася до всесвітнього руху Еко-патруля, вона приділяла багато уваги захисту навколишнього середовища. Її хвилювало те, що в Китаї та Індонезії мешканці продукують тисячі тон сміття. Тут використовують найбільше пластикових пляшок та пакетів. Сова пообіцяла собі, що під час подорожей не купуватиме жодного продукту в поліетиленовому пакеті чи в такій же пляшці. Вона постійно носила з собою власний наплічник чи домашню торбину, пляшку для води та контейнери для харчів. Намагалася бути відповідальною за навколишнє природне середовище. Тож тепер їй було шкода, що вже в перший день відпустки її постанова була порушена.

Дивовижною була прогулянка у храмах Прамбанану: гігантські сходи, все із величезних кам’яних брил виглядало вражаюче.

– Друзі, давайте сфотографуємося у цьому чудовому місці! – вигукнув Непосидько, оглядаючи прекрасну панораму гір і храмів. – Усміхніться!

Непосидько радів, коли дівчатка стали біля нього для світлини. І раптом, несподівано, в той момент, коли він робив знімок, щось велике і липке причепилося до Поли.

– Ааааа!! Щось таке страшенне впало на мене! – скрикнула Пола

– Це кровожерливий дракон! – розсміявся Непосидько. Але зобачивши, що подрузі не до сміху, стягнув дивний предмет з вуст Поли. А був це звичайний поліетиленовий пакет із залишками якогось соусу. Можливо, й із залишками супу.

Пола, витираючи дзьобик, усміхнулася: все гаразд!

– Добре, що це не суп з перцем чилі, бо тоді ще й твої очі заплакали б! – пожартував Непосидько. Однак, побачивши сполохане обличчя Поли, він заспокоїв усіх: – Викину цей пластиковий мішок і ще раз сфотографую вас! Уже несу цю торбину на сміття.

Непосидько сподівався, що зробить це вмить, але… це було не так просто: смітники були переповнені всякими пластмасовими чашками, соломками та упаковками з-під печива. Пола зауважила, що нічого з того сміття не було відсортовано. Тож Непосидько сховав пакет у свій наплічник, і мандрівники вирушили далі.

Tola, Pola i Urwis idą ulicą pełną śmieci

Після полудня усіх туристів, у тому числі Толу, Полу і Непосидька, індонезійські друзі запросили до себе в гостину. Усіх розподілили у різних родинах, завдяки цьому гості могли щодня пізнавати місцеві звичаї та бачити, як живеться тут, в іншій країні.

Толу, Полу та Непосидька повинна була прийняти родина Хонгів. Автобус привіз друзів до призначеного місця. На жаль, сім’ї ще не було в домівці. Провідниця, Летюча Драконка, вирішила зателефонувати господарям, що запізнювалися.

– Сім’я Хонгів уже прямує сюди, – оголосила вона.
– Почекайте їх спокійно. Через десять хвилин вони будуть тут, а я за той час розвезу по родинах інших туристів. Якщо щось трапиться, то зателефонуйте мені.

Тола, Пола і Непосидько погодилися. Адже їх троє, нічого страшного не може статися з ними. Автобус розвернувся і зник за поворотом.

Але не минуло й хвилини, як Непосидька уже знов охопила нетерплячка:

– Друзі, а чому б нам не прогулятися до кінця вулиці і назад? Може, натрапимо на якийсь дитячий майданчик?

Усі погодились, бо ж чекати на когось – це так нудно! Прогулянка видалася дуже цікавою. Вони проходили мальовничими вуличками, минали хату за хатою. Біля кожної росли фінікові та кокосові пальми, виставлені горщики з розкішними квітами. Яка краса! Якби… не одна прикрість. Коли туристи прогулювались узбіччям дороги, вони постійно об щось спотикалися. Ні, це не були якісь ями. Все узбіччя було завалено сміттям. На вулиці лежали пластикові пляшки, фольгові торбини, обгортки від печива, чашки та інші більші чи менші шматки пластикових відходів.

– Це сміття, – сумно промовила Пола, – результат байдужості не однієї особи, а кількох десятків чи сотень, які викидають сміття собі під ноги.

małpka stoi przed straganem i gotuje zupkę

До мандрівників підійшла старенька Мавпа з маленьким візочком з харчами. Такі кіоски на колесах дуже популярні в Індонезії.

– Селамат пагі! Ви, дітки, виглядаєте трішки виснаженими і голодними! Може, вам сподобається смачний індонезійський суп? Навіть теплого вечора приємно скуштувати гарячий Сото-Айям – суп з курятиною, перцем чилі та кокосовим молоком. Гарантую, ви не знайдете кращого навіть у нашій столиці Джакарті!

Друзі переглянулись: із самого ранку, окрім маленького печива, вони нічого не їли.

– Добре, тоді попросимо три порції, – рішуче сказав Непосидько

Мавпа відкрила горщик із супом. Запах страви виповнив собою усе навколо.

Перш ніж Пола змогла запитати з якого посуду вони їстимуть суп, Мавпа дістала пластикові тарілки, ложки та пакети зі спеціями, додала різні приправи до страви: лимон, цибулю, коріандр та арахіс.

Побачивши так званий одноразовий посуд, Пола завмерла: стільки пластику!!! Вагалася, чи не краще було б утриматися від їжі?

Мавпа була хорошим спостерігачем, тож, зауваживши засмучений вигляд Поли, запитала:

– Ти не впевнена, що я подаю вам свіжі страви? Може, боїшся, що суп занадто гострий?

– Ні, ні… Не в цьому справа… Суп і приправи пахнуть і виглядають смачно… але… але коли ми поїмо, то залишиться опісля стільки пластику, стільки сміття… – знітилась Пола.

– Справді, обід займе чотири хвилини, а цей пластиковий посуд розкладатиметься ще чотириста років! Я люблю нашу землю, не хочу її засмічувати! – задумалась Мавпа.

miseczka z kokosa i liść bananowca z przyprawami

Давно вона не чула, щоб молоде покоління так дбало про навколишнє середовище.

– Знаєш що, моя люба? У мене є ідея. Якщо хочете, я можу подати вам страви за давнім індонезійським способом. Вам це сподобається!

Мавпа схопила кокос і одним вправним рухом ножа розрізала його навпіл. Вона перелила кокосовий нектар у бідончик, який подала їй Пола, а всередину кокосового горіха влила порцію супу. Потім з бамбука змайструвала дуже зручний інструмент, схожий на ложку, а спеції поклала на шматочках великого листя.

– Будете смакувати наші страви, приготовлені таким способом? – запитала Мавпа, усміхаючись до наших друзів.

Пола щиро обійняла Мавпу! Вона завжди мріяла про таку трапезу. Суп був теплим, кисло-солодким і неймовірно смачним. Весь посуд був натуральним. Потім його використають як удобрення для наступних урожаїв.

Друзі уже завершували обідати, коли раптом до хатини залетіло щось дивне, подібне на дракона-ящірку.

trójka zwierzaków się śmieje, a jaszczurka próbuje utrzymać równowagę

-– Ойо-йой! – скрикнули Тола, Пола і Непосидько, коли невідома істота приземлилася.

– Доброго ранку, пане Лео! То це ти? – засміялася Мавпа, пригортаючи несподіваного гостя. – Можливо, тобі теж закортіло скуштувати мій неповторний суп?

Летючий Дракон усіх заспокоїв:

– Ні, ні, цього разу я прилетів не за супом… Доброго ранку, мандрівники! Я – Леон! Ласкаво запрошую вас до себе в гостину!

– Як приємно, що ви знайшли нас! – вигукнув Непосидько, який лише через деякий час збагнув, що пан Лео – це якраз і є господар будинку, де вони збиралися замешкати.

– Звичайно, я знайшов вас! Зрештою, маю очі, як у яструба, – гордо зізнався пан Лео.

– Але наступного разу трохи акуратніше залітай, – мовила Мавпа. Містер Лео, мабуть, не вперше у своїх польотах ламає стіни.

– Ой, ой… ну… з моїм прицілом все не так
уже й погано, – збентежено відповів Летючий Дракон. – Гаразд, гаразд… що я мав сказати? О, так… запросити вас до себе додому! І вибачте, що запізнився. Ви смакували чудовий суп у пані Мавпи, то, можливо, зараз прагнете індонезійського десерту та лимонаду? Якщо так, то ходімо. І ви, Леді, теж з нами! – він галантно вклонився Мавпі.

– Із задоволенням! – відповіли всі хором і додали:

– Але обід – не на пластикових тарілках!

– І без пластикових ложок…

– І ніякої соломки!

Містер Лео глянув на всіх, явно здивований:

– Дивись, дивись… я вперше бачу таких напористих дітей! Браво! – вигукнув він. – Не бійтеся. Разом з дітьми із сусіднього садка та школи я створив у мікрорайоні Еко-патруль. І я, і всі, хто приєднується до нашого руху, використовують посуд лише багаторазового вжитку: наливаємо каву та інші напої у
чашки, маємо власні пляшки для води, відсортовуємо різні види сміття – і таким чином дотримуємось багатьох добрих правил, важливих для нашої Матері-Землі.

Такі слова дуже сподобалися Полі. Вона любить зустрічатися з особами, які так само, як і вона, дбають про збереження навколишнього середовища.

Діставшись до будинку Лео, друзі смакували вишуканим десертом. Увесь вечір у невимушеній обстановці розмовляли про дуже важливі речі. Наприклад, що конкретно діти в Індонезії чи в Україні можуть зробити заради збереження природи. Вони довго і серйозно обмірковували, як уникати забруднення планети і нагромаджувати якомога менше сміття. А ти, твої друзі та родина – як зменшуєте кількість відходів? Що ви можете зробити, щоб спонукати своїх близьких до цього?

RITA Logo H Podstawowe
Допис співфінансується в рамках польської програми допомоги розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Подібні