Вчитель знову розкладає клаптики трави. Після випасу тварин настає час роботи косарів. Діти, які створили огорожу у завданні №2, отримують картки із зображеннями кіс. Учитель викладає траву на полотно, її необхідно скосити у правильному напрямку.

Потім він розкладає клаптики зеленої тканини, які діти будуть збирати, тобто «косити траву». Вчитель пояснює, що косарі рухаються від одного краю лугу до другого, щоб тварини, які ховаються в траві (наприклад, гризуни, птахи), могли під час косіння вчасно втекти.

Поки гравці («кози» та «вівці») сидять у своїх вольєрах (у визначеному місці класі), косарі, озброєні «косами» – наприклад, клюшками для гри в хокей, – викошують луг.

Вчитель вибирає двох гравців, які стають поруч, і вони «косять» траву, відкидаючи зелені клаптики набік рівними рядами. Щоб гра тривала довше, вчитель може кілька разів підкидати перед косарями «нову ділянку трави», тобто, скошені раніше зелені клаптики тканини. Гра може бути змаганням: який косар швидше і акуратніше скосить свою ділянку. Для відтворення атмосфери сінокосу вчитель включає записи народних пісень. Скошену траву слід просушити. Діти віють та дмухають на траву, рівномірно розкладають її на лузі, перевертають знизу наверх, щоб вона швидше сохла. Скошена і висушена трава називається сіном.

Вчитель пояснює, що тварини, звісно, взимку не пасуться (залежно від того, наскільки сувора зима у даній місцевості), адже трава вкрита снігом. Тому траву для тварин косять до зими. Доглядаючи за тваринами, люди забезпечують їх укриттям на зиму та кормом, а саме сіном, тобто висушеною травою, скошеною на луках.